fbpx

“Світланко, золотце, виручай! – мама не встигла зайти в квартиру, а вже почала квапливо говорити. – Будинок у бабусі згорів! Речі, документи, техніка – все!”: Рідна мати видурила кругленьку суму грошей

– Сама живесенька, вона ще й нас з тобою переживе! Ось, бігаю по рідні, збираю, хто скільки зможе!

Я не на жарт переполошилася – бабуся старенька вже, все в місто її закликаємо, а вона:

– Очі б мої вас не бачили! Набридли! Мені і самій добре! А ви всім скопом щоліта тащитесь!

– Від сусідів подзвонила – телефон теж пропав, поки у них. Давай, Свєтуль, не скупися – все-таки баба твоя!

Я дістала гаманець, відрахувала 10 тисяч і простягнула їх мамі. Вона похитала головою:

– Будинок-то відновити треба, де вона жити-то буде? За літо якраз впораємося, підсобимо! Малувато буде.

Гроші у мене були, я на машину збирала. Правам вже три роки, а все безкінна. Шкода віддавати було, але заради бабусі! Не дарма бабуся стільки пиріжків в мене вклала – довгострокові інвестиції, так би мовити.

Я прибрала гроші в гаманець і пішла розкривати заначку, у яку не лазила навіть в чорні часи, а вони у мене бували. Віддавши мамі чесно накопичені 114 тисяч, я закрила за нею двері.

Чомусь, з маминим відходом, у мене не з’явилося почуття задоволення від зробленого доброго діла. Навпаки – десь билася думка, що мене обдурили. Відігнавши цю думку подалі, я почала думати, чим же зайнятися у вихідні, що звільнилися Я планувала відвідати бабусю, тому побачення з кавалером скасувала. Треба б йому зателефонувати.

У суботу ввечері, після кінофільм, я сиділа в кафе і поглинала тістечка в приємній компанії. Задзвонив мій телефон, на екрані висвітився контакт, який жадав спілкування зі мною: «Бабулечка». Я відповіла:

– Привіт, моя хороша. Як ти там? Мама телефон тобі купила, сімку відновила? Швидко вона. Ти як примудрилася будинок спалити? А якби і сама того? – почала я відчитувати бабусю.

– Ти що там, блекоти об’їлася? Чи випила? Який будинок згорів? Я тебе чекаю з ранку, як і домовлялися. А ти все не їдеш і не їдеш! Подумала, ти на останній електричці приїдеш, зустрічати йти зібралася. А потім згадала про телефон та поки з кнопками розібралася, ось – дзвоню дізнатися: ти скоро? – з динаміка пролунав улюблений, трохи буркотливий голос.

Я розповіла бабусі про мамин візит днями, вона у відповідь, обізвала свою дочку жульйoм.

– Зателефонувати-то не могла чи що? Твоя мати – знатна пустобреха! Знайшла кому вірити.

– Вона сказала, ти телефон в будинку залишила, коли рятувалася. – неуважно відповіла я.

– Завтра чекаю тебе. Приїдеш? – з надією в голосі запитала бабулечка.

– Звичайно приїду! Пока, бабусь!

Я поклала телефон на стіл і стала барабанити по ньому пальцями. Співрозмовник, прекрасно чув розмову, запитав:

– Проблеми з родичами?

– Так. У мами з віком: чим старше, тим більше любов до грошей, особливо – до чужих.

– У моїх так само. – зітхнув Діма. – Одружимося, в інше місто відразу переїдемо.

– А ми одружимося? – я запитально вигнула брову.

– Звичайно! Ось.

Він дістав з кишені червону коробочку, відкрив і поклав її переді мною. Потім встав, обігнув столик і приземлився на одне коліно.

– Світлано! Я хочу дивитися в твої прекрасні очі щоранку протягом усього свого життя. Я обіцяю, що зроблю тебе найщасливішою жінкою в світі! Я обіцяю, що не буду тебе лаяти за чергову куплену пару туфель, нехай навіть вона буде сотою! Я люблю тебе, і якщо ти скажеш «так», то я буду найщасливішою людиною в цьому всесвіті. Виходь за мене!

Читайте також: Я закохала в себе Віктора, вкрала його з сім’ї і заборонила бачитись з дітьми. А потім за все поплатилася

Я сказала так. У кафе пролунали оплески, офіціант приніс нам шампанське.

– А машину я тобі сам куплю, в подарунок на весілля. А гроші, що моя майбутня теща обманом виманила. Вважай це своєрідним викупом. Я буду сприймати це так: я тебе у твоїй сім’ї викупив, і тепер ти тільки моя!

You cannot copy content of this page