Катерина вже давно не могла уявити своє життя без Святвечора, без цієї священної традиції, що об’єднувала всю родину. Вона з нетерпінням чекала цього вечора, що завжди був особливим моментом для її родини.
Але цього разу все мало бути по-іншому. І в перший раз за багато років Святвечір здавався порожнім.
Катерина була вдовою, але за роки самотності навчилася жити без чоловіка. Її син, Віталій, давно виріс, оселився у Києві, знайшов свою дорогу в житті, і мав свою родину. Він часто приїжджав додому, але цього разу, здавалося, все змінилося.
Минулого року Віталій привіз свою дружину Дарину і дітей, і Святвечір був наповнений сміхом, радістю та домашнім теплом. Тоді Катерина відчула справжню гармонію, коли вся родина зібралася за святковим столом.
Але цього року знову все змінилося. Віталій мав свої плани, а Катерина отримала несподівану новину, яку не могла сприйняти.
Вона приготувала все, що завжди: вісім страв, смачні куті, ароматне узвар, колядки, сіль на кожному місці і святкові свічки. Вже починала збирати страви на стіл, коли зателефонував Віталій.
— Мамо, я не зможу приїхати на Святвечір, — сказав він. — У нас з Дариною є свої плани. Вибач, але цього року ми будемо вдома.
Катерина почувала, як серце у неї стискається від болю. Вона стояла на кухні і дивилася на всі страви, які ще не були на столі, та слухала голос сина через телефон.
Не могла зрозуміти, чому цей рік став таким важким, чому її син вирішив відсвяткувати найбільше свято не вдома. Вона ж завжди була для нього добра, підтримувала, а він тепер все це відкидав.
— Як це так, Віталію? Це ж Святвечір! — голос Катерини затремтів. — Я чекаю на тебе і твою сім’ю. Ти ж обіцяв, що приїдеш! І, що це за плани? Ти хочеш святкувати без матері?
— Мамо, я тебе розумію, але ми з Дариною давно планували провести цей вечір на їхній стороні родини. Вони хочуть, щоб ми були з ними. Ти ж сама розумієш… У нас діти, і це важливо для нас.
Катерина не могла зрозуміти, чому сину важливіша інша родина, а не вона. Катерина завжди думала, що сім’я — це те, що найважливіше. І ось тепер, на найбільше свято, вона залишалася одна.
— Я зрозуміла, — тихо сказала вона, хоча їй було боляче. — Якщо це так важливо, то я не буду тебе змушувати. Просто знай, що я чекала на вас.
Коли розмова завершилася, Катерина не змогла стримати сліз. Вона сиділа на старому дерев’яному кріслі, а навколо неї панувала тиша.
Святкові страви почали здаватися їй порожніми і непотрібними. Весь цей рік вона чогось чекала, сподівалася, що її родина, нарешті, повернеться до традицій, але все виявилося не так, як вона планувала.
Того вечора, замість того, щоб з радістю накривати стіл і готуватися до зустрічі, Катерина почала збирати святкову їжу у холодильник. Вона поставила свічки на підвіконня, але більше не було ні радості, ані очікування.
Вранці, за кілька годин до початку Святвечора, Катерина зібралася, щоб вийти на святкову службу до церкви. Хоча серце було важким, вона намагалася не думати про те, що сталося.
Їй здавалося, що, можливо, релігійна служба допоможе їй заспокоїтися і знайти в собі сили пробачити. Але, вийшовши з дому, вона натрапила на сусідку Олену, яка теж йшла до церкви.
— Катерино, не забудь, що ми тебе чекаємо після служби. Може, залишишся з нами на вечерю? Ми будемо святкувати разом, і твоя компанія буде нам дуже потрібна, — запропонувала Олена.
Катерина подивилася на свою сусідку і відчула, як на душі стає легше. Олена завжди була доброзичливою та уважною, і її пропозиція звучала як рятівний круг.
— Дякую, Олено. Я справді цього потребую. Ти знаєш, що я чекала на сина і його родину… Якось так сталося, що вони не приїхали.
Олена подивилася на неї з розумінням і поклала руку на її плече.
— Не переживай, Катерино. Родина не завжди може бути там, де ми її хочемо бачити. Але ми, твої друзі, будемо тобі підтримкою. Не залишайся одна в цей святковий час.
Після служби Катерина вирушила до Олени. Разом з сусідкою вони святкували, а за вечерею Катерина змогла трохи відволіктися. Вона спілкувалася з іншими людьми, розповідала про старі часи.
У той же час Віталій, зі своєю родиною, святкував у Києві. Він не міг зрозуміти, чому його мати так на нього ображена, чому вона не розуміє його вибір. Але він також знав, що Катерина була людиною гордою і важко переживала відсутність підтримки.
Після святвечора Віталій зателефонував матері.
— Мамо, пробач, що не приїхав. Я розумію, що це важливо для тебе, але цього разу не вийшло. Сподіваюся, що ти мене зрозумієш.
Катерина сиділа на лавці, дивилася на новорічну ялинку, і її серце трохи заспокоїлося.
— Віталію, я розумію. Просто наступного року будь ласка, не забувай про свою матір, — сказала вона, намагаючись стримати сльози. — Я тебе люблю.
З того часу святкування на Святвечір для Катерини змінилося. Вона прийняла, що родина може бути далеко, але любов і підтримка завжди залишаються.
І хоч цього року її син не був поруч, Катерина знала, що наступного року вона знову зможе подарувати йому тепло і святкову атмосферу, яку він знову відчує.
Віра Лісова
