Святу Катерину вважали покровителькою любові, шлюбу, жінок, а особливо – наречених. Жінки просили Святу про злагоду в родині і щасливий шлюб,а дівчата прикликали судженого.За матеріалами:Рівне 1
В цей день незаміжнім дівчатам потрібно молитися до Святої Катерини і просити щасливої долі. Хлопці теж моляться і постять, просять Бога про те, щоб той послав їм добру дружину – ласкаву і працьовиту.
Вважалося, що треба встигнути до 11 ранку прийти до церкви і поставити свічку до ікони св. Катерини, адже в цей день звернення до Святої має велику силу і багаторазово підсилює побажання.
Перед світанком дівчата зpiзaли вишневі гілочки і вдома ставили їх у воду. Якщо гілки розпускалися до Маланки (14 січня) це обіцяло швидке заміжжя. Якщо ні, то зустріч з судженим відбудеться ще не скоро.
Читайте також:7 грудня свято Катерини: історія, традиції та народні прикмети
А якщо на гілці вишні розпустяться не тільки квіти, а й набухнуть бруньки, то в недалекому майбутньому дівчині варто чекати і на весілля, і поповнення в родині.
Відзначимо, що хлопці теж так робили. Чим пишніше цвіла гілочка у хлопців, тим красивішою повинна була бути їхня дружина.
В день Катерини дівчата збирались на вечорниці. Для цього вони заздалегідь обирали оселю, а відповідно і господарку майбутнього свята. Всі продукти приносились в складчину. На стіл подавались різноманітні страви, але перевага надавалась борщу та каші.
Ніяких надмірностей не дозволяється, бо триває Різдвяний піст. Приєднатись до цієї трапези можна і хлопцям, щоправда лише після того, як дівчата закінчать ворожити, тобто пізно ввечері.
Оскільки день Катерини називали днем дівочої долі, то кожна дівчина намагалася не тільки її вгадати, а й безпосередньо побачити, поспілкуватися з нею. Тому ввечері (як правило, опівночі) звершувався таємничий ритуал “кликання” (закликання) долі.
Найпоширеніший — коли дівчина потай від інших і від своєї родини варила горщик каші з пшона й маку, виходила до воріт (або на перехрестя) й тричі гукала: “Доле, доле, йди вечеряти!” Вірили, що доля може прийти або озватися.
Часто бувало так, що за дівчиною стежив той хлопець, якому вона подобалася, — так доля справді могла поєднати двох молодят.
Отже, тут очевидно, що під долею розуміли cyджeного або шлюб (інколи промовляли ще й такі слова: “Суджений, не гуджений, ходи до мене вечеряти!”). Іноді дівчина наслухала, чи не гавкне де пес, чи не заспіває де півень — з тієї вулиці свати прийдуть.
