Думаю, що до нас буде таке саме ставлення до старості.
Син одружився у 20 років. Це стало для нас із чоловіком великим потрясінням.
Як же ми мріяли, що наш син, такий розумний і начитаний, здобуде освіту, зробить кар’єру, а потім уже подумає і про сім’ю.
Саме так треба робити, щоби забезпечити сім’ю.
Але виявилося, що невістка чекає дитину.
Довелося змиритися з тим, що молоді житимуть у нас, адже свого житла вони не мають.
Але син одразу сказав, що його молода дружина бажає жити окремо, тому потрібно продати квартиру та дачу та купити по однокімнатній квартирі – нам та їм.
Чоловік, почув це, обурився, посварився з сином, чого ніколи не було.
Я підтримала його, запропонувала жити разом, тим більше на дитину чекають, ми допомагатимемо.
Але невістка не хотіла, каже, що не хоче бути другою господаркою, що так і посваритись недовго.
А син сказав, що трикімнатна квартира надто велика розкіш для нас двох.
Нашу квартиру нам залишили батьки чоловіка, які мешкали з нами. Тоді у кожного було по кімнаті, але син був незадоволений, що дід та бабуся живуть з нами, пропонував купити їм кімнату у комуналці.
Я тоді не стала розповідати свекрусі, щоб не засмучувати старих людей.
Тепер згадую слова сина, що він не може запросити друзів через людей похилого віку.
Думаю, що до нас буде таке саме ставлення до старості.
Зараз син із невісткою винаймають квартиру, він працює, дуже втомлюється.
Звинувачує у всьому нас, що доводиться платити за орендоване житло.
Але вините варто лише себе, що поспішив із одруженням, не маючи ні освіти, ні нормальної роботи.
Автор: Оксана
