Мене звати Олена Миколаївна і я завжди пишалася своїм сином Ярославом. Він був нашою гордістю — слухняний, розумний, завжди старанно вчився. Коли прийшов час вступати до університету, він вибрав юридичний факультет і ми з чоловіком підтримали його вибір, навіть не сумніваючись. У родинному бізнесі завжди потрібні були хороші юристи, тож ми вкладали в нього все — гроші, час, турботу. І він це знав.
Та останнім часом щось змінилося. Ярослав почав віддалятися. Спочатку я не надавала цьому великого значення, але з кожним днем відчуття того, що він стає чужим, зростало.
Одного разу він прийшов до нас у гості сам, без своєї нареченої, Софії. Я побачила його на порозі й серце стиснулося — це вже не був той хлопець, який з радістю обіймав мене й розповідав новини з університету.
— Привіт, мамо, — сказав він посміхаючись.
— Привіт, сину. Як ти? — запитала я, намагаючись приховати хвилювання. — Чому без Софії?
Він лише знизав плечима:
— Вона зайнята, багато роботи.
Ми сіли на кухні, і я відчула, як між нами повисла якась незрозуміла стіна. Не витримавши цієї тиші, я вирішила запитати напряму:
— Сину, чому ти став так рідко до нас заходити? Ми ж раніше були ближчими, спілкувалися постійно. Я щось зробила не так?
Він дивився на чашку чаю, яку я поставила перед ним, не підіймаючи очей. Потім глибоко зітхнув й тихо сказав:
— Мамо, ми з Софією вирішили трохи відійти від родини та менше спілкуватися з рідними. У нас тепер своє життя, свої плани.
Ці слова мене просто вразили. Я не могла повірити у те, що чула.
— Своє життя? Але ж ми твоя родина! Ми завжди були разом, допомагали одне одному! Я ж тебе не обмежую, Ярославе, але ти ж знаєш, як нам з батьком важливо бути поруч із тобою.
Він нервово переминався на стільці, і я відчула, що щось його турбує, але він не хотів цього казати.
— Мамо, — він заговорив тихо, майже пошепки, — Софії не завжди подобається, коли ти втручаєшся у наше життя. Ми дорослі, ми самі можемо все вирішувати.
— Я не втручаюся, — я ледве стримала сльози, — я просто хочу допомогти. Ми навіть ремонт у вашій квартирі пропонували зробити, щоб вам було зручно. Чому ти відмовився?
Ярослав підняв погляд і я побачила в його очах суміш незручності та якоїсь прихованої образи.
— Мамо, — знову сказав він, — ми хочемо зробити все самі. Це важливо для нас.
— “Для нас” чи для неї? — не стрималася я і на кухні запанувала тиша.
Він важко зітхнув й підвівся.
— Мамо, давай не будемо цього обговорювати. Це наш вибір.
— Ваш вибір? — мій голос тремтів від образи. — Ти більше не хочеш бути частиною нашої родини? Я просто хочу, щоб ти був щасливим!
Син похитав головою та сказав:
— Я щасливий, мамо. Але, будь ласка, зрозумій — ми вже не ті, якими були раніше.
Він вийшов, залишивши мене саму на кухні. Я дивилася на порожню чашку перед собою та намагалася зрозуміти, що пішло не так. Чому мій син, якого я любила більше за життя, віддалився від нас? Чому він більше не хотів бути з нами?
Ми ще кілька разів бачилися після цього, але кожна зустріч була такою ж холодною. Я намагалася поговорити з ним, повернути нашу колишню близькість, але він все більше віддалявся. Одного разу, коли ми з чоловіком знову запросили їх на вечерю, Ярослав відповів коротко:
— Мамо, ми не зможемо. У нас свої плани.
Я ледве стримала роздратування.
— Завжди якісь плани, Ярославе! Хіба ти не можеш знайти хоча б трохи часу для нас?
— Це не так просто, — відповів він сухо. — Ми маємо свої справи.
— Чиї це справи? Твої чи Софії? — не стрималася я. — Вона тебе від нас забирає?
— Мамо! — голос Ярослава став різким і я здригнулася. — Це наше рішення і я прошу тебе більше не втручатися.
— Я не втручаюся! — обурено вигукнула я. — Я просто хочу, щоб ми залишалися родиною. Ти мій син і я маю право на спілкування з тобою!
Ярослав зітхнув і сказав тихо, але твердо:
— Мамо, я вже дорослий. І ми з Софією живемо власним життям. Не потрібно постійно контролювати мене.
Після цих слів я більше не могла сказати нічого. Я відчувала, як моя душа розбивається на тисячі шматків. Мій син віддалився від мене і я не могла нічого з цим зробити. Я залишилася з болем, з відчуттям, що втрачаю найдорожче у житті.
