– Сирітка-безприданниця, на мою шию хочеш сісти? Так вона у мене тонка – не витримає. Загалом, не буде з тобою Денис зустрічатися і весілля не буде. Ні, весілля буде колись, пізніше: одружиться Денис з іншою дівчиною. А ти залиш нас, йди додому, пошукай іншого нареченого

– Може вона і хороша дівчина, але виросла без матері і батько у неї невідомо хто.

– Мамо, все вже вирішено: ми з Поліною одружуємося.

Римма Аркадіївна зітхнула: бачити в невістках Поліну – круглу сироту – їй зовсім не хотілося. Адже це всі турботи по добробут молодої сім’ї доведеться взяти на себе, тому як приданого за сиріткою ніякого. І вона знову стала відмовляти сина від одруження. Денис спочатку опирався, а потім здався. Вміла Римма Аркадіївна переконувати людей. Щоб закріпити свою перемогу над сином, подарувала йому золотий ланцюжок, – досить важкий і дорогий.

Поліна жила у рідної тітки: матері не було вже десять років, а батька вона взагалі не знала. Те, що Римма Аркадіївна переграла ситуацію повністю, Поліні не було відомо. До весілля залишалося трохи більше місяця, а ще стільки справ: від сукні і обручок до гостей і тамади. Треба все обговорити з Денисом і його батьками. Але от невдача: Денис чомусь не виходив на зв’язок.

– Щось трапилося, – подумала Поліна і вирушила до хати молодого. Двері відчинила Римма Аркадіївна. Поліна стояла на порозі, випромінюючи привітну посмішку.

– Немає Дениса вдома, – замість привітання сказала господиня квартири.

– Так мені і з вами поговорити треба.

– Ну, проходь, давай поговоримо, – вже краще відразу все з’ясувати. Поліна насторожилася: тон майбутньої свекрухи її налякав. Пройшовши в зал, Поліна присіла на краєчок крісла, – відчувалася невпевненість. Взагалі вона була дівчиною скромною, – мати поганого не вчила, та й тітка Людмила вклала в племінницю багато хорошого.

– Поквапилися ви з весіллям, – сухо сказала Римма Аркадіївна.

– Чому? Ми ж з Денисом вирішили …

– Вирішили, та мене не запитали. Молоді обоє, на що жити-то будете?

– Працювати будемо!

– Ні освіти, ні житла, ні грошей. На мою шию хочеш сісти? Так вона у мене тонка – не витримає. Загалом, не буде з тобою Денис зустрічатися і весілля не буде. Ні, весілля буде колись, пізніше: одружиться Денис з іншою дівчиною. А ти залиш нас, йди додому, пошукай іншого нареченого.

Поліна відчула, що тіло наливається важкістю, ноги, немов приросли до підлоги; вона намагалася підібрати потрібні слова, але не могла.

– Ну, все, вистачить тут мокроту розводити, йди додому, – стала випроваджувати Римма Аркадіївна.

– Так я це, – заїкаючись, видавила з себе Поліна, – вагітна.

– Ой, не вигадуй, це зараз вже перше-ліпше брязнула мені.

– Я і довідку можу показати: три місяці вже.

– Гаразд, давай довідку. Поліна відкрила сумочку і тремтячими руками дістала рятівний папірець.

– Ну і як я дізнаюся, що це дитина Дениса? Поліна опустила голову і розплакалася: – Як ви можете? У мене ніколи, нікого крім Дениса не було.

Сумніватися Риммі Аркадіївна не було резону: Поліна хоч і бідна дівчина, але чесна. В той день Римма Аркадіївна нічого конкретного не сказала Поліні. Кілька днів думала про цю історію, переживала, звичайно, що раніше не розлучила сина з сиріткою. А потім змирилася: раз дитина Дениса, значить її онук. Прийнявши рішення, Римма Аркадіївна озвучила його всім домочадцям: чоловікові і синові, які в усьому її слухалися, і молодшій дочкі.

Рішення було таким: Денис з Поліною одружується. Але без весілля, оскільки з нареченої взяти взагалі нічого. А гроші потрібні Денису і молодшій дочкі на навчання. Обидва в інституті навчаються. Жити молодим доведеться у батьків чоловіка.

Рідна тітка Поліни, дізнавшись, що від весілля відмовилися, що її племінницю беруть в сім’ю згнітивши серце, запросила Римму Аркадіївну на зустріч. Додому не пішла, запропонувала зустрітися в кафе, – на незалежній території. Римма Аркадіївна з незадоволеним виглядом увійшла в кафе.

– Мало того, що сироту підбираю, так ще й на бідних родичів час доводиться витрачати. Людмила в цей час спокійно пила чай з тістечком.

– Ну, так про що ви хотіли зі мною поговорити? – зарозуміло запитала Римма Аркадіївна. – Здається, все вирішили: молоді одружуються, жити будуть у нас, ну і годувати, природно, я їх буду.

– Знаєте, Риммо Аркадіївно, після того, як ви сина на золотий ланцюг біля себе «посадили», я б Полінці взагалі не радила з вами ріднитися. Але племінниця вагітна від вашого Дениса і любить його, незважаючи ні на що. Та й, як не крути, батько дитині потрібен. А Денис ваш, в взагалі-то, хлопець непоганий, хоч і залежний поки від вас.

Римма Аркадіївна від такого нахабства здивовано подивилася на Людмилу і вже підбирала слова, щоб осадити напористу співрозмовницю. Але Людмила, не давши і слово вставити, продовжувала: – Не хочу я дівчину на початку її сімейного життя засмучувати, вона і так сиротою зросла. Тому весілля буде. Римма Аркадіївна здивовано підняла брови. – Так-так, буде. Гроші у мене є. Сестра моя, поки жива була, жила в гуртожитку і кімната їй на законних правах належала. Я її потім продала, а гроші зберегла і продовжувала для Поліни збирати. Будиночок батьківський продала в селі, – все склавши, вистачило мені купити однокімнатну квартиру. Обстановки, правда, там немає, але про це вже ви подбайте: з мене квартира, а з вас меблі.

– Стривайте, Людмило, – нарешті вступила в розмову Римма Аркадіївна, – виходить, у Поліни є квартира, а ви мовчали. – А навіщо дзвонити на весь світ? Про це і Поліна не знала. І взагалі, навіщо тепер говорити про це. Головне, що молодим є де жити. А щодо того, що годувати ви їх зібралися, так Поліна підробляє. Нехай і Денис на роботу влаштовується, ось і будуть на рівних. І якщо чогось не дістає, то самі і зароблять. А взагалі Полінка у мене відмінниця, її вже в одну велику юридичну контору запросили після інституту працювати. Так що майбутнє у неї є, – перспективне майбутнє.

– В голові не вкладається, – розвела руками Римма Аркадіївна, – ніколи б не подумала …

– А ви і не думайте, Риммо Аркадіївно, а краще до весілля готуйтеся, – сказала Людмила. Від зарозумілості Римми Аркадіївни не залишилося і сліду, вона раптом пом’якшилася і здалася Людмилі навіть досить приємною жінкою.

– Ви, Людмило Степанівно, не ображайтеся на мене, – вкрадливо сказала Римма Аркадіївна, – спочатку некрасиво у мене вийшло з вашою дівчинкою. Але ви і мене зрозумійте теж. Чоловік мій все життя на маленькій зарплаті, двох дітей я одна тягну, ось і подумала, що мені ще важче стане.

– Сироту ображати – щастя не мати, – підвела свій підсумок Людмила. Потім встала, попрощалася і пішла. А Римма Аркадіївна осмислювала почуте і думала про те, як їй красиво представити імідж Поліни своїм домочадцям. – Ось тобі і сирітка – справжня знахідка, – подумала вона.

Фото ілюстративне з вільних джерел