Збираюся в п’ятницю додому в кінці робочого дня. Я затрималася, комп’ютер завантажував оновлення, довелося почекати трохи.
Дівчата в основному вже пішли з офісу. Тут дзвонить Оленка, яка працює в бухгалтерії:
– Ти не пішла ще?
– Ні, – відповідаю я.
– Слухай, не візьмеш мені цілу пачку паперу? Я сама забула, – просить вона мене, – Я тебе внизу почекаю, мені підніматися не хочеться.
– У нас в кабінеті немає цілої пачки, – я трохи розгубилася від її прохання.
– Мені ціла потрібна. Сходи до головбуха, візьми, я бачила, у неї ціла коробка стоїть. Вона ще з роботи не пішла, – наполягає Оленка.
– Альон, не піду. Тобі треба, ти і йди. Тут тобі піднятися то на другий поверх, – чому я для неї повинна тягти папір з робочого місця?
– Так я вже одягнена, – відповідає мені Оленка, – Незручно.
– Альон, я теж вже одяглася.
– Так і знала, що ти злякаєшся. До мене можеш більше не підходити. – прошипіла вона в трубку і відключала телефон.
Неприємна ситуація. Відчуття огидне.
Чому я повинна для когось чтось тягнути з робочого місця? І взагалі, чому треба тягти щось з робочого місця? Гаразд, якби зарплата була мінімалка і п’ятеро дітей вдома (правда, це теж не виправдання).
Але у Оленки нормальна зарплата за мірками нашого провінційного містечка (більше 20 тис чистими), немає дітей, житлових проблем, батьки теж працюють. Постійно нам хвалиться своїми обновками, а пачку паперу купити не може?
Гаразд би вона сама по-тихому взяла, так щоб ніхто не помітив (це було б тільки на її совісті), але навіщо підбивати іншу людину на злодійство?
І по роботі я її ніколи не прошу нічого, по одній простій причині, що ми працюємо в різних відділах, у нас різна робота.
Грошей я у неї в борг не прошу, як вона іноді просить дати гривень 50, тому що готівкові ось прям зараз потрібні, а віддати забуває, доводиться нагадувати.
Як дратують люди, які вважають себе розумнішими за інших, які намагаються за чужий рахунок, вийти сухими з води, які вивертаються і брешуть.
А у вас траплялися такі ситуації?
