– Так не робиться, сестрі могла б і поступитися. А вона через тебе з чоловіком посварилася, він її вигнав. Я квартиру свою – їй залишу, тобі нічого не дістанеться, вже заповіт написала – кричала мені мама

У нас з сестрою дочки – однолітки і обидві в цьому році випустилися з дитячого садка. Вік дочок – єдине, що є спільного у мене і моєї сестри Єви. Правда, за паспортом вона – Валя, але вимагає, щоб називали її Єва. У Єви чоловік-дармоїд, іпотека і копійчана зарплата. Так вважає сама сестра. По факту – чоловік у неї розумний, а Єва постійно косячить на роботі і кожен місяць третину зарплати віддає на штрафи. Як її ще не звільнили – я не знаю.

У нас – квартира чоловіка, іпотека, зарплати однакові, середні для нашого міста. Але наш з чоловіком загальний сімейний бюджет менше, ніж у Єви і її чоловіка.

Наш садок відзначав випускний в дитячому кафе, зі всякими феями-клоунами. Недорого і пам’ятно – в кафе обіцяли зробити красиву тематичну фото-зону. А у сестри в садку випускний було вирішено святкувати на межі маразму: ну не розумію я навіщо малюкам прогулянка в лімузині?

Сукню для випускного для моєї дочки подарувала свекруха. Красива, дорога. Я навіть вилаяла її за таку витрату – занадто марнотратно, на мою думку, але мама чоловіка від мене відмахнулася: – Нехай вона побуде справжньою принцесою, випускний з дитячого садка буває раз в житті.

Сукня висіла в чохлі і чекала свого часу. Коли сестра з мамою прийшли в гості, дочка не втрималася і похвалилася бабусиним подарунком.

– Яке диво! – розчулилася мама. – Ти у мене будеш найкрасивішою!

– А мені моя свекруха такі подарунки не дарує. – заздрісно вимовила сестра.

Може, тому й не дарує? Що за «свекруха»?

У день випускного ми з донькою пішли в перукарню в сусідній будинок. А поки нас не було, до мене додому заявилася сестра і зажадала у чоловіка, щоб він приніс їй ту саму сукню. – Їм приміряти треба, подивитися – підійде зачіска чи ні. – пояснила вона. Чоловік вуха розвів і плаття віддав. А сестра його – хоп, і утікла. Чоловік виправдовувався як міг. Дочка в сльози, я в шоці.

У нас все було під сукню підібрано – і туфельки і прикраси на волосся. А сестра, гадина, трубку не брала. Ми бігом в торговий центр. Вибір був не дуже – все нормальне вже розібрали. Ну, що поробиш, сходили в новій сукні на випускний.

Мама чоловіка, якій він надіслав фотографії, трохи на мене не образилася – подумала я зі зла сукню дочці не одягла. Але коли я їй все пояснила, вона відтанула.

На наступний день після випускного я, взявши у свекрухи чек з цінником на плаття – 1000 гривень, пішла до сестри додому вимагати гроші. Вона спробувала нав’язати мені плаття, на якому красувалися жирні плями: – Які гроші? Ось, забирай ганчірку і йди.

Ми почали розмову на підвищених тонах: – Ти розумієш, що ти обікрала дитину? Совість як, добре себе почуває?

– Пф, подумаєш – взяла? Що такого? – фиркала сестра.

У перепалку вліз її чоловік. Я пояснила йому ситуацію, він дістав з гаманця дві купюри по п’ятсот гривень: – Ось, візьми. І плаття візьми – може відіпрати зможеш, надягнете куди-небудь.

Гроші я взяла, плаття забрала – раз дали, попрощалася і пішла, під лайку сестри і її чоловіка. А днями мені дзвонить мама і заявляє: – Так не робиться, сестрі могла б і поступитися. А вона через тебе з чоловіком посварилася, він її вигнав. Я квартиру свою – їй залишу, тобі нічого не дістанеться, вже заповіт написала. Сама винна – хто тебе просив лізти в чужі стосунки?

Тобто, вона обікрала мою дитину, посварилася з чоловіком через те, що він не схвалив її вчинок і спробував загладити провину дружини, а я в цьому ще й винна? Нормально, да?

Фото ілюстративне з вільних джерел