Колись давно була щаслива сім’я, і все було добре.
Мама працювала і любила свою маленьку й гарну доньку, так само був вітчим, якого можна описати одним словом – альфонс.
Дівчинка росла, у неї було все, що вона хотіла — кохання мами, іграшки, гроші на солодощі.
Зростала в любові і турботі.
Але в житті так буває, що біда може спіткати будь-яку родину.
Нас вигнали з квартири, вітчим пішов, мати закрилась в собі.
Появились погані звички.
Дівчинка жила з бабусею, яка дуже сильно хотіла виростити з неї хорошу людину.
Вона змушувала щодня допомагати їй по дому, городу.
У дівчинки тієї зовсім не було вибору, доводилося допомагати, інакше її дорікали шматком хліба.
Якось дівчинка втекла з дому і більше туди не поверталася.
Навчилась піклуватись про себе сама.
Згадує і сумує за минулим.
Мати цієї дівчинки, постійно каже доньці, що любить її та нудьгує, але взяти в руки себе не може і мабуть не хоче.
Як ви думаєте, чи варто дівчинці кинути все і поїхати далеко, туди, де не знають про її маму, сім’ю та проблеми?
Автор: Оксана
