— Ти все життя не любила свою сестру, хоч зараз їй допоможи, подивись як сама заміж вдало вийшла! – злісно звернулась мати до доньки.
Світлана була на сьомому небі від щастя. Вони з чоловіком щойно повернулися з весільної подорожі. Жінка вийшла заміж вже у пристойному віці, “стара діва”, як сказали б про неї раніше. Але коли зустріла Матвія, навіть не повірила, що здатна так закохатись. І зараз, коли б жити та радіти, з’явилася нова проблема.
— Ну що? Прилетіли, поніжилися на курорті? – зателефонувала мати зранку.
— Так, прилетіли. Все добре, – радісно відповіла Світлана.
Жінці хотілося з усіма ділитися своїм щастям та безмежною радістю. Але мати не поділяла її почуттів. Вона знову була не в дусі. Втім, як завжди. Світлані не звикати, змалку знала, що мати її не любить.
Катерина Іванівна рано вийшла заміж, майже у сімнадцять. Тоді ж з’явилась Світлана, а чоловік, такий же молодий, почав ходили наліво. Підсумок був очевидним — він звалив за обрій з черговим коханням, залишивши Катерину Іванівну з маленькою дитиною на руках.
З того часу злість, що залишилася жити в душі матері, проявлялась у стосунках зі старшою дочкою. Згодом жінка повторно вийшла заміж та сім’я поповнилась другою дочкою. Саме її вона пестила й вилила на неї всю свою невитрачену материнську любов.
Світлана звикла, що на першому місці в сім’ї завжди була молодша сестра. І виховання дало своє, дівчина виросла розбещеною та лінивою. Після школи вчитися нікуди не пішла. Жила з батьками, на їхні ж гроші, бо працювати теж не вважала за потрібне. Натомість старша дочка вступила до університету і на задоволення всієї своєї сім’ї з’їхала жити у гуртожиток. Пізніше знайшла хорошу роботу та переїхала жити в орендовану квартиру.
Громом серед ясного неба для матері та сестри стало повідомлення Світлани про те, що вона виходить заміж. Якщо раніше їм з матір’ю періодично вдавалося випрошувати у неї різні суми на свої бажання, то зараз все це було під великим питанням.
— І як тільки не соромно тобі, Світланко? – Обурено запитувала мати у доньки.
— Що трапилося, мамо? – навіть знаючи суворий характер матері та її холодне до себе ставлення, дівчина розгубилася. І від радісного настрою після подорожі не лишилося й сліду.
— Такі гроші витратили! На інший кінець світу літали! Яка потреба була, скажи мені? Твоя сестра вся в злиднях – ні роботи, ні чоловіка. А ти кидаєшся грошима! – продовжила Катерина.
— Мам, а тобі не здається, що це вже зовсім не ваша справа, як і на що ми з чоловіком витрачаємо свої гроші? – Дівчина не очікувала почути такого від матері, тому відповіла доволі різко.
— Давай, груби матері, а що ж! Тепер все можна! Самостійна стала, заміж вийшла. Забула, хто тебе виростив, у люди вивів? Така ж нахабниця виросла, як і твій батько! Не хотіла про нього згадувати та хіба ти даси забути! – не вгамовувалася мати.
— Мам, припини! Інакше я більше трубку брати не буду, – Світлана мало не плакала.
Мати продовжувала її сварити. І навіть не намагалася приховати своїх почуттів до неї. У самий розпал телефонної розмови, втрутився чоловік.
— Кохана, а хто це? – запитав він.
— Це мати, дорікає мені за черствість й марнотратство, – навмисно голосно сказала Світлана.
— То ти даси Поліні гроші чи ні? Вона на море хоче з подружкою з’їздити, – закричала жінка.
— Ану, дай мені слухавку, – сказав Матвій, забираючи телефон із рук дружини.
— Катерино Іванівно, я вам офіційно заявляю як чоловік Світлани, що вона вам нічого не винна. Не дзвоніть сюди більше з такими вимогами. А якщо моя дружина відправить вам ще хоч гривню, я її покараю, – суворо, але при цьому посміхаючись та підморгуючи жінці, сказав Матвій.
— Ось безсовісні які! Два чобота – пара! – Кричала в слухавку Катерина, але чоловік її більше не слухав.
Він відключив телефон та покликав Світлану снідати.
— Дякую, коханий. Що б я без тебе робила. Так і сиділи б вони на моїй шиї до кінця життя, – посміхаючись до чоловіка, сказала жінка.
— Так… Родичів, звичайно, не обирають, але деколи так хочеться, щоб це правило працювало у зворотному напрямку.
Іноді недолюблені діти домагаються в житті набагато більших успіхів, ніж розбещені та зніжені їхні родичі. Але все ж таки, це не занадто вже так ставитися до власної дитини?
