Петро не міг зрозуміти, чому матір не полюбляє невістку. Таку добру Оксанку, з якою познайомився на дорозі? У той день був сильний дощ. Він їхав додому з відрядження, як побачив на одній автостанції молоду жінку. Петро не витримав, зупинив автівку.
“Не замерзла, красуне?” – запитав.
“А як змерзла – то що?” – немилим тоном відповіла незнайомка. Петро її розумів: така негода. Виявилось, що їм по дорозі. Жінка розповіла, що звати її Оксаною, працює кухарем. Була одружена, але чоловік виявився авантюрником, який жив на її кошти, часто не ночував вдома.
Петру стало жаль Оксану. Мабуть, їй хотілося виговоритись, Петро, став тією людиною, до якою вона відчула довіру.
“Скільки з мене?” – спитала Оксана, коли він зупинився біля її дому.
“Сто чмоків в щічку, підходить?” – засміявся Петро.
“Гаразд, але я поспішаю. Синочок зачекався мене. Спасибі вам”, – усміхнулася Оксана і вийшла. За мить Петро побачив, як засвітилося вікно у ганку. Хвилину постояв. Оксана відхилила штори, помахала йому рукою. Її усмішка переслідували Петра кілька днів.
Про зустріч з Оксаною Петро розповів братові Степану.
“Ти чому так переймаєшся тою жінкою? Закохався чи що А що, коли усе, що вона вигадала?
” Такі очі не можуть брехати”, – заперечив Петро.
Петрові чомусь захотілося знову побачити її, почути голос, милуватись гарною усмішкою.
І поїхав у містечко, де жінка працювала у кафе. Покликав її. Побачивши Петра, усміхнулася: “Що бажаєш замовити?” – спитала. “Найперше те, що ти мені заборгувала.”, – відповів Петро.
Петро був упевнений: саме про таку жінку він мріяв. Захотів познайомитись з її сином. Однак Оксана щоразу вигадувала причину, яка заважала йому зустрітися з сином. Нічого, він терплячий, зачекає.
Якось розповів про Оксану матері. “Хочу познайомити вас із нею. Одружуватися планую, мамо. Вона дуже хороша. Я зроблю її щасливою. І буду добрим батьком її дитині”, – мовив він.
Коли Петро з Оксаною переступили поріг, мати не розуміла й сама, чому з першого погляду не лягло у неї серце до невістки. Намагалася відганяти від себе марудні думки, але на душі було неспокійно.
Через півроку Петро привіз Оксану до їх дому. Без сина, якого чоловік бачив лише один раз, коли побував у них. Петро навіть не встиг вручити їй пакет з гостинцями. Оксана переконувала Петра з матір`ю, що син неодмінно переїде до них. А тим часом залишилася вдома з її батьками. Хай звикне до думки, що у її мами тепер є новий чоловік. Він сказав Оксані розрахуватися з роботи. Мовляв, хай відпочине від колишнього життя, а згодом десь ближче їй роботу знайдуть. Мати намагалася бути ввічливою з невісткою, а в душі чомусь не вірила їй. Чому – пояснити не могла, хоча жінка з першого дня називала її мамою.
Минали дні, місяці. Оксана продовжувала сидіти вдома. Якось Петрові знову прийшлося їхати у відрядження. Була слизька дорога, машину занесло і чоловік полетів у провалля. Коли Петро опритомнів, медсестра розповіла йому, що сміливий молодий чоловік допоміг йому. “Він в останню мить кинувся витягувати вас з машини”, – додала медсестричка.
“Хто він?” – спитав Петро. Жінка усміхнулася і сказала: “Знаєте, таке саме запитання ми поставили тому чоловікові. Він, глянувши на ваші документи, відповів: це чоловік моєї дружини”.
Петро нічого не розумів: де взявся тут той Руслан? Радів, що до нього приїхала мама. “А де ж Оксана?” – спитав. “Вона ще приїде, синку”, – відповіла мати. Одужавши, Петро поїхав до Руслана, щоб подякувати за врятоване життя. Виявляється, він жив на одній вулиці з Оксаною. Застав його на подвір’ї. Вони разом з сином Оксани були на подвір`ї. Побачивши Петра хлопчик притулилася до Руслана і закричала: “Йдіть звідси! Я вас не люблю! Через вас мама стала погана!”
Руслан здивованим поглядом дивився на Петра. Подав йому руку. А потім сказав: “Не зважайте, це ж – дитина. Насправді, все почалося іще до вас. Коли Оксана пропадала з дому. Я терпів, а потім забрав сина і переселився до своїх батьків, – пояснив чоловік. Петро стояв, як укопаний. Не міг збагнути: як він міг купитися на жалісливі слова Оксани? Як не розпізнав її справжню? Права була мама чоловіка. Недарма кажуть, материнське серце ніколи не помиляється.
«Як ти, любий, ти знаєш, я вирішила з тобою спрвді одружитися. Я не приїжджала до тебе бо вибирала ресторан, хотіла зробити тобі сюрприз”, – щебетала Оксана, коли він повернувся додому.
Петро витер піт із чола. Перехопивши дихання, сказав: “Даю тобі, Оксано, ще час до ранку. І знаю усю правду. Він – чудова людина і хороший батько. Тепер ти – вільна. І йди з мого дому і з мого життя” Я був із Русланом
