Тані все снилась молода дівчина і слізно просила повернути квіти: “Знайдіть той цвuнтар і мoгuлу. Віднесіть туди букет”

Таня стомлена за день біготні поверталася з роботи мимо стихійного квіткового ринку. Хризантеми, чорнобривці, айстри, соняшники і ще купа всякої краси мило усміхалися до перехожих. Вона любила цю частинку вулиці. Коли на душі було розхристано і не затишно, купувала жмутик квітів.

Цього вечора Тетяна зупинилися біля літньої продавщиці. «Купіть, пані, квіти. Віддам недорого. Погляньте, які хризантеми». Жінка простягнула великий букет різнокольорового осіннього дива. Джерело.

Уночі Тетяні приснилася дівчина у довгій білій сукні, з дуже сумними очима. Ледь чутно вона шелестіла:

– Поверніть мої квітию. Поверніть. Навіщо вам чужі квіти? Вони мої. Поверніть.

Тетяна не звернула уваги на сон. Проте наступної ночі таємнича незнайомка знову потривожила її своїм дивним проханням.

Тетяна не могла зрозуміти, про які квіти йдеться. Лише знала напевно: ніколи в житті не зустрічалася з тією дівчиною.

Незнайомка у білому прийшла в сон знову. Тетяні стало лячно. Її починало переслідувати прохання дівчини і її очі, сповнені невимовної, якоїсь нетутешньої туги. Подруга порадила поїхати до знахарки, яка вміла «читати» сни.

Літня жінка куняла на осонні разом із чорним, як сажа, котом. Татяна усміхнулася. Бабуся і чорний кіт видалися їй персонажами казок і оповідок про відьм. Котяра, немов знаючи Тетянині думки, відкрив очі й засміявся у вуса. А старенька привітно запитала: «Що привело тебе сюди, дитино?»

Тетяна розповіла сон. Знахарка хитала головою: «Ой, світку, що ж це діється? Людська жадібність коїть великі гріхи. З цвuнтаря ці квіти. З могuлu молодої дівчини. Ви їх купили і принесли у свій дім. Так, так, ви не могли знати. Знайдіть продавщицю й запитайте, де той цвuнтар і могuла. Віднесіть туди букета. Пов’ялий кажете? Це не страшно. Добре, що не викинули. І свічечку в храмі поставте. Снів не бійтеся. Покiйна не заподіє вам зла. Вони там знають більше, ніж ми тут. Не можна нічого з цвuнтаря брати. Все, що там є, нам, живим, не належить».

Повертаючись з роботи, Тетяна побачила продавщицю. Підійшла і різко запитала: «То на якому цвuнтарі ви збираєте квіти? Не відпирайтеся, я все знаю. Покiйники не сняться? Бо мене покiйниця просить повернути букет».

Жінка злодійкувато зиркнула на сусідок-продавщиць: «Та тихо, тихо будьте. Зараз скажу. То з нового цвuнтаря. Я пам’ятаю цю могuлу. Свіжа. Біля неї береза росте. Дівчина на фотокартці».

Читайте також: Без сліз читати не можливо: “Маленький хлопчик плакав біля тину, а поруч мама n’яна на траві”

Наступного дня Тетяна взяла зів’ялий букет, купила ще свіжих хризантем і поїхала на цвuнтар. З фотографії дивилася нічна гостя з пoтoйбіччя. Її звали Валерія. Їй було тільки дев’ятнадцять.

Тетяна змовила молитву. «Прости, – сказала. – Я не знала, що це були твої квіти. Не відала, що таке може трапитися.»

Дівчина перестала приходити у сни. А Тетяна більше не бачила на імпровізованому ринку цієї продавщиці.

Якось, купуючи квіти в іншої жінки, запитала, куди поділася її «знайома». «Захворіла. Тяжко. А розповідала, що не пам’ятала, коли до лікарів зверталася. Днями бачила її чоловіка. Казав, згасає дружина, наче свічка»

Автор – Ольга ЧОРНА

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram