– Те, що ти спиш тут, це ще не означає, що він обов’язково має одружитися. Ви різні. Абсолютно. І я краще знаю свого сина. Нічого у вас не вийде. Якщо хочеш справжню сім’ю та шлюб, то краще шукай свою долю і не витрачай на Діму більше часу, – підвела підсумок нещадна свекруха

Надя закохалася в Дімку на першому курсі інституту. Вона розуміла, що навряд чи з їхньої закоханості вийде щось серйозне.

І річ була не в тому, що Діма – симпатичний та спортивний хлопець, та подобався всім дівчатам. Найнеприємніше для Наді було те, що Діма був із родини з пристойним достатком та становищем в обласному місті.

Надя ж, була, навпаки, із неповної сім’ї із найскромнішим рівнем життя. Мати Діми одразу не схвалила вибір сина. Вона однозначно озвучила свою думку: ця дівчина не з нашого кола.

— По-перше, у ній немає нічого. Ну, зовсім. Сіра миша. До того ж, її ще стільки років вчити треба. Що з неї вийде? Слухняна дружина? Покірна і любляча господиня твоєї кухні? Це ще навряд. Такі ось дівчатка можуть перетворитися згодом на хижих левиць. Не пара, – говорила мати, не терплячи заперечень сина і не слухаючи його думки.

Однак Дімка теж закохався. Молода пара і виглядала добре. Маленька Надя з фігуркою лялечки та спокійним, лагідним поглядом одягалася скромно. Так само і поводилася тихо в будь-якій компанії, з ніжністю дивлячись на свого Дімку. А він почував себе з нею чоловіком, обіймав і носив на руках.

Молоді люди не здавалися під натиском матері Діми. Вони все одно зустрічалися, хоча Надя дуже переживала, що родина Діми не хоче їхніх стосунків.

Вона плакала на плечі Дімки, відвозила його до себе в райцентр на дачу, погостювати у вихідні. Звідти, з городу вони везли гостинці родині Діми: відрами овочі та фрукти, яєчка від домашніх курей, пиріжки від баби Надіної.

Зрештою, серце Наталії Сергіївни, Діминої матері, розтануло. І вона стала прихильніше дивитися на Надю. А коли Діма оголосив матері, що вони з Надею вже живуть разом, то Наталя Сергіївна, поплакавши трохи, відвела їм кімнату в їхній чотирикімнатній квартирі, щоб син не ходив до Наді до гуртожитку і не спав на казенному ліжку. Але розписуватись вона сину поки категорично заборонила.

А молоді жили в родині Дими і були щасливі. Але як не намагалася Надя бути зразковою дружиною та невісткою, все одно мати Діми і не думала про їхнє весілля. Вона всіляко натякала Наді, що синові рано одружуватися, що у планах їхньої родини – вчити Діму далі. І одного разу без сина вона прямо сказала Наді, що їй сподіватися на шлюб навряд чи варто.

– Те, що ти спиш тут, це ще не означає, що він обов’язково має одружитися. Ви різні. Абсолютно. І я краще знаю свого сина. Нічого у вас не вийде. Якщо хочеш справжню сім’ю та шлюб, то краще шукай свою долю і не витрачай на Діму більше часу, – підвела підсумок нещадна свекруха.

Надя, втомлена від подібних натяків і принижень, зібрала речі і одразу пішла. Навіть не порозумівшись з Дімою. Вона перевелася на заочне та поїхала додому, щоб шукати роботу.

Бачити Діму їй було нестерпніше. А коли він подзвонив їй додому, вона тільки й змогла відповісти йому, що завжди любитиме його, але мабуть, їм не доля бути разом. Так вона вирішила і все.

Діма розсердився на неї за таке одноосібне рішення.

– Хоча б зі мною особисто ти могла поговорити спочатку, чи я нічого не значу для вас? Що мати, що ти… Все вирішуєте за моєю спиною. А, ну вас… Я теж стомився.

Діма не став лаятись удома. Він покинув інститут і поїхав до дядька, де став служити на флоті.

Через рік Діма одружився з дівчиною з того містечка, де плавав. Але швидкий шлюб не приніс йому щастя. Три роки суперечок і нерозуміння, а потім байдужості та відчуженість… Дімка розлучився і повернувся додому до батьків.

А мати вже підшукувала йому чергову наречену, що підходить, на її думку, Дімі. Дізнавшись про її плани, Дімка розсердився на матір остаточно і знову зібрав речі і поїхав.

Він довго не дзвонив, а мати, обливаючись сльозами, шукала сина, надзвонюючи всій рідні. Вона посварилася з чоловіком, який уже прийняв бік Діми, і просив дружину не заважати хлопцеві самому влаштовувати своє життя.

Незабаром батько Діми раптово пішов із життя. Мати, не чекаючи такого горя, дуже здала. Вона вже вийшла на пенсію, тепер уже коштів було не так багато, і чоловіка – «кам’яної стіни» зі становищем у суспільстві та гарною зарплатою теж не стало. Жінка знітилася. Із сином вона майже не спілкувалася. Його рідкісні дзвінки були для неї радістю. Вона стала самотня.

А Дімка повернувся до Наді. Вона, як і колись, любила його. Надя зрозуміла і вибачила його невдалий поспішний шлюб у далекому північному містечку. Тепер це не мало значення. Вони ж знову були разом!

І Діма поруч із Надею став знову впевненим та сильним. Він на вимогу Наді подзвонив матері і повідомив їй, що вони одружилися і живуть добре. Мати привітала Діму та повісила слухавку. Вона вже не гнівалася. Втративши чоловіка, жінка відчула надзвичайно гостро, як боляче втратити коханого. І тільки тепер почала розуміти сина.

Пам’ятаючи адресу Наді, мати зібралася і поїхала до них. Ніколи раніше не була Наталя Сергіївна у тому районному містечку.

Зустріч була несподіваною та хвилюючою. Мати та син обнялися. Надя знайшла в собі сили та мудрість не сердитися на свекруху та познайомила Наталю Сергіївну зі своїми мамою та бабусею. Усі сіли за стіл обідати. Молоді оголосили Наталі Сергіївні, що чекають на дитину. Жінка розплакалася від радості.

Погостювавши два дні, вона поїхала додому. Щоб загладити свою провину перед сином та невісткою, Наталя Сергіївна вирішила розміняти квартиру, щоб дати і молодим свою окрему житлоплощу.

Коли Надя та Діма отримали гарну двушку, Наталя Сергіївна обняла невістки і прошепотіла їй:

– Сподіваюся, що ти пробачиш мені? Я була не права.

Молоді тепер жили в одному районі з Наталією Сергіївною, яка намагалася не заважати їхньому самостійному життю. Вона сподівалася, що незабаром няньчить онучку. Так і сталося.