Тепер ми з тобою – дві різні долі, в будинках навпроти.

Колись я хотіла бути щасливою з тобою, стати матір’ю наших дітей, але не склалося. В тебе є інша, а в мене робота закордоном. Хотілося втекти подалі від тебе, від себе, від долі. І мені це вдалося. Я думала, що забула тебе. Чужина підкидала багато інших проблем, які треба було розв’язувати негайно. Часу для переживань і докорів не було.

Та минули роки, прийшов час повертатися додому. Треба було займатися ремонтом квартири, яку я купила для себе у рідному місті. Бо тут живуть мої батьки, друзі, тут я народилася і виросла. Але наше місто маленьке. Настільки маленьке, що тепер ми з тобою – дві різні долі, в будинках навпроти.

Я щовечора дивлюся на вікна твоєї квартири. Шукаючи в відблисках світла твій силует. Роздивляюся білизну, що сохне на балконі, твої сорочки. Ти тепер начальник, носиш костюми і краватки, в тебе дружина. А колись любив джинси і мене. Знаю, що любив.

Думаю, що в тебе все добре. Я хочу для тебе щастя, бо досі люблю. Моєю помилкою було рішення, покинути все, що минуло. Повернення до рідного міста повернуло мені давнє кохання. Не знаю, як далі жити з ним. Маю все: житло, роботу, гроші, але водночас нічого не маю. Проводжу вечори і ранки біля вікна й спостерігаю за твоїм життям, твоїм щастям.

Читайте також: Можна вельон після весілля продати і розбагатіти, – насмішкувато мовив батько. – Разом із моїм життям продасте.

А ще я боюся, щоб ти не побачив мене випадково. Бо ж спитаєш, як у мене справи, чи вийшла заміж, чи є діти, а я не хочу говорити з тобою про це. Хоча ти, напевне, все знаєш — у нас багато спільних знайомих. А мені так хочеться, щоб і у моєму вікні вечорами горів вогник і щоб щастя було моїм, а не чужим.