Спочатку я навіть вважала це милим, адже всім іноді хочеться відчути себе дитиною.
Не вважаю за правильне обговорювати особисте життя з кимось, але іноді хочеться.
Тому вирішила пошукати пораду та погляд з боку.
З чоловіком разом трохи більше двох років є дитина. Все у нас добре, достаток є, він допомагає мені по дому та з дитиною, я допомагаю йому в роботі.
Можна сказати, щасливі. Тільки після появи дитини (йому 9 місяців) чоловік став ставитися до мене як до дитини.
Чесно кажучи, я ніколи особливо не поводилася по-дитячому.
Можу, звичайно, іноді жартома, образитись, але не серйозно, та й не часто.
Буває, я розгніваюсь на щось і когось, і ділюся цим із чоловіком, він вислуховує мене, а потім заспокоює.
Або ж під час прогулянки він мені каже дивитися на всі боки, спочатку направо, потім наліво, адже машини. Коли ми дивимось фільми для дорослих він вимикає телевізор.
Не знаю, що стало приводом для такої поведінки.
На всі дорослі жарти, фільми я реагувала спокійно, завжди разом обговорювали. А зараз це все забороняється.
Спочатку я навіть вважала це милим, адже всім іноді хочеться відчути себе дитиною.
Але це вже триває довгий час і зараз мені це зовсім не подобається.
Різниця у віці у нас невелика зовсім, та й до появи дитини такого не було.
Намагалася поговорити з ним, він каже, що я перебільшую, і це просто жарти.
Я живу з чоловіком, а не з батьками, та вже й своє дитя є.
Збоку, звичайно, може здатися, ніби я справді перебільшую.
Дуже люблю чоловіка, загалом все добре у нас, просто не зрозумію такого несподіваного ставлення до себе.
Автор:Оксана
