Ліля завжди була вільною душею. З 18 років вона стала абсолютною сиротою і відразу після закінчення школи почала працювати в місцевому кафе.
Це була її перша робота, і хоч робота не була дуже престижною, вона приносила задоволення від того, що сама заробляла гроші та могла приймати власні рішення.
Тітка Зоя була протилежністю Лілії. Вона була жінкою старомодних поглядів, вперта і дуже практична. Вона вірила, що все в житті має свою ціну, і що вміти торгувати — це основа успіху.
Після того як батьків дівчини не стало жінка вимушена була про людське око взяти племінницю до себе.Вже багато років Зоя керувала своєю маленькою фермою на окраїні села, де вирощувала картоплю і малину, а також тримала кілька корів. Її життя було простим, але вона завжди намагалася вирішити проблеми з точки зору вигоди.
Одного дня Зоя запросила Лілю до себе, щоб поговорити про важливу справу. Як завжди, її погляд був серйозним і налаштованим на якусь важливу угоду.
“Лілю, доню, прийди, є про що поговорити”, — сказала тітка, коли Ліля зайшла до її будинку.
Ліля не підозрювала, що за цим запрошенням стоїть щось незвичайне. Вона вирішила, що тітка просто хоче поговорити про майбутнє, але навіть не уявляла, що цього разу все буде по-іншому.
“Що сталося, тітко?” — запитала Ліля, сідаючи за стіл і дивлячись на тітку, яка, здавалося, була у відмінному настрої, але й дуже серйозна.
Зоя зробила паузу, а потім вимовила: “Я знайшла тобі чоловіка. Він хороший, заможний, не вживає оковиту, дуже багатий. У нього є земля, велика ділянка, з гектарами. Я розмовляла з ним, і він хоче, щоб ти стала його дружиною.”
Ліля спочатку просто не могла зрозуміти, що сказала її тітка. У неї перехопило дух. Чоловік? Земля? Вона що, серйозно?
“Тітко, ти що? Про що ти говориш? Я ще зовсім молода, у мене є своє життя!” — Ліля була шокована.
Зоя подивилася на неї, ніби дивуючись її запереченням.
“Ти не розумієш, доню. Земля — це велика справа. Чоловік хороший, хоче тебе. Що тобі не подобається? Поглянь на цей шматок землі. Це може бути твоїм майбутнім. Ти не повинна згаяти шанс!” — тітка була непохитна.
Ліля підняла брови, дивлячись на тітку, і почала розуміти, що це не просто невинна пропозиція, а щось набагато серйозніше.
“Так, але чому я повинна одружитися з кимось, кого навіть не знаю? І це не просто старший чоловік, а майже вдвічі старший за мене. Тітко, ти ж не можеш так просто без моєї згоди видати мене заміж!” — обурливо відповіла Ліля.
Зоя насупила брови і, підвівши голос, сказала: “Та ти що, Ліля! я просто даю можливість. Чоловік, у нього є своє господарство, у нього є все, що потрібно для комфортного життя, а ти не хочеш це взяти? Що в твоєму розумінні “любов” та “сім’я”? Життя це не лише про почуття, а про вигоду і стабільність. І ти маєш зрозуміти, що цей чоловік може дати тобі те, чого ти не отримаєш, якщо залишишся одна.”
Ліля не знала, що відповісти. В її душі було велике розчарування відносно рідної тітки. Вона не розуміла, як тітка, яка завжди була такою близькою, могла навіть думати, що вона буде такою легковажною, щоб піти на такий крок.
“Тітко, але мені просто не підходить такий чоловік. Я не знаю його. Я ще молода, я не хочу, щоб моє життя було визначене угодою через землю. Я хочу сама вирішувати, з ким бути, і я навіть не знаю, що це за людина!” — Ліля була на межі сліз, відчуваючи себе розчарованою.
“Цей чоловік — Василь. Йому майже 50, в нього є стабільне господарство, земля, а ти, як молода, маєш шанс мати все, що захочеш. Ти будеш забезпечена. І не переживай, він не буде ображати тебе, але буде завжди поряд, коли буде потрібно. Чи ти хочеш залишити все без змін і сидіти в маленькому кафе все життя?”
“Я не хочу бути частиною угоди!” — вирвалося у Лілі. “Я хочу відносин, я хочу любити і бути любимою. Ось, що я хочу!”
Зоя вдивилася в неї з розчаруванням і виглядала, наче не розуміє, чому Ліля відмовляється від такого великого шансу.
“Ти не розумієш, Лілю. Це можливість. У тебе є земля, у тебе буде стабільне життя. І це все, що важливо. І ще, я хочу, щоб ти зрозуміла, що твій вибір може вплинути на твоє майбутнє. А цей чоловік — добрий. Я поговорила з ним.”
Ліля встала з-за столу, збентежена. Її плани, її сподівання на власне життя зіпсувалися однією розмовою.
“Я… я не знаю, що мені робити, тітко. Це все виглядає так неправдиво. Я не можу просто одружитися з кимось тільки через землю. Я не хочу цього”, — сказала вона, виходячи з дому, не знаючи, що робити далі.
Тітка залишилася сидіти за столом, і вона відчула сум і біль. Вона намагалася зробити для Лілії краще життя, але, здається, вона забула про найважливіше: про людські почуття.
Ліля залишила її будинок і пішла на пошуки свого шляху. Вона думала про те, що важливо в житті, і вирішила не йти шляхом, який їй нав’язала тітка. Вона розуміла, що неможливо будувати щастя на угодах, коли серце не належить іншій людині.
Через кілька тижнів Ліля вирішила поговорити з тіткою ще раз. Вона не хотіла втратити зв’язок із родиною, але розуміла, що її власне життя не можна побудувати лише на вигоді.
“Тітко, я хочу, щоб ти знала, що я вирішила не йти на угоду з Василем. Можливо, він і хороший чоловік, але я не готова так швидко обирати шлях без почуттів, без справжньої любові”, — сказала Ліля, дивлячись у вічі своїй тітці.
Зоя мовчала кілька хвилин, а потім тихо сказала:
“Я розумію, Лілю. Ти права. Це твоє життя. І, може, я просто не розумію, чому ти не хочеш того, що я бачу як можливість. Але я поважаю твій вибір.”
Це була важка розмова для обох, але вона дала Лілії відчуття того, що вона може йти своїм шляхом, робити власні помилки і радіти своїм рішенням. У кінці кінців, саме вона має обирати свою долю.
А у вас доля яка: легка чи важка?
Галина Червона
