Ярослава з чоловіком хоч і переїхала до міста і вже роки там живе, однак не зустрічається зі старими знайомими.
Хоч нові знайомі але теж рідко зустрічається. Бо завжди часу не вистачає, батьки залишились в селі і постійно дзвонять та просять про допомогу.
Тож вони після відвідин села, коли повертається до міста то вже нічого не хочуть, тільки відпочити.
А недавно син заявив що одружується. І запросив батьків, щоб познайомити їх з майбутньою невісткою. Ярославі вона не сподобалась, адже одразу нагадала їй одну її стару знайому, яку вона дуже не злюбила.
А все через те що вона колись хотіла в неї чоловіка відібрати. А коли вже дійшла справа до знайомства батьків між собою, то тут все одразу стало зрозумілим.
Ярослава не могла повірити в таке співпадіння, адже перед нею стояла та сама Катерина, яка колись була накинула оком на її чоловіка.
Жінка як побачила Ярославу з чоловіком то дуже зраділа. А Ярослава знову помітила той безсовісний “погляд лисиці” на її чоловіка.
Під час гостини Катерина всяко намагалася привернути увагу чоловіка Ярослави. То салатика йому запропонує, до хліба подасть, і що найдивніше що її чоловік ніяк не реагував на це.
Ярослава не була рада такій рідні зовсім, але що вона могла вдіяти як син закохався в дочку Катерини. От і на весіллі Катерина також весь час крутилася біля свого свата.
Ярослава помітила як чоловікові її подобається це, і вона вирішила, що раз їм можна, то чому б її не просити до танцю чоловіка Катерини.
І на диво жінки чоловік Катерини виявився дуже добрим та спокійним, а ще цікавим.
І вже в кінці весілля коли мав приїхати автобус, щоб їх забрати з ресторану то Ярослава з сватом ще мило спілкувались.
І тут Катерина вже не витримала, підійшла до них і і майже в наказовому тоді покликала чоловіка до себе. Тут уже і чоловік Ярослави нарешті згадав за дружину.
Та й почав їй скаржитися, що Катерина йому не давала сама проходу.
А Ярославі весілля сподобалось. Вона навіть вже не слухала що говорив її чоловік, а тільки згадувала чоловіка Катерини, і те як він її ніжно тримав за талію під час танцю.
Галина Червона
