6 років тому, коли старшому сину виповнилося 25, він одружився. До весілля ми жили усі разом: я і два мої сини. Молодший саме школу закінчував, йому щойно 17 виповнилось. А потім старший Сашко привів мені невістку. Ну то таке, не мені з нею жити, прийняла, яка вже була.
Якось приходить Сашко, коли вони з Людмилою заяву вже подали на реєстрацію шлюбу, і проситься, пожити у бабусиній квартирі. Мені однушка у сподок дісталась від матері.
-Мам, дозволь нам там пожити. Комуналку платити буду. а тим часом відкладемо грошей на перший внесок, щоб своє житло в іпотеку взяти.
А я саме в тій квартирі ремонт зробила, планувала в оренду здати, щоб відкласти собі на старість і молодшому сину на навчання. Але що поробиш? Діти. І житло їм потрібно, а як збирати, якщосамі орендувати будуть? І з нами жити місця немає. Подумала я і пішла сину з молодою дружиною на поступки.
-Добре, – кажу Сашкові, – поки працюю, тільки що робити, якщо Іван на бюджет не вступить? Я ж сподівалася з цієї квартири тоді вже за його навчання платити.
-Та вступить, куди він подінеться вже, – відмахнувся Сашко, – тільки ти це, не перевіряй, як Люда господарює, щоб у вас не було конфліктів, добре?
Я перевіряти нічого не збиралася, та й квартира знаходиться в іншому кінці міста, не наїздишся туди часто.
Ну от одружинись молоді наприкінці осені, в гості приїздили рідко. А через півроку ми дізнались, що молодший син Іван на бюджет не потрапляє до вузу. Не вистачило балів, а туди, куди він за конкурсом пройшов він вчитися не дуже йти хотів.
-Ну що поробиш, – пояснювала я молодшому синові, – квартира бабусина зайнята, зарплати не вистачить моєї, щоб навчання оплачувати і на життя. Як вже буде, але вищу освіту здобудеш.
-Ти ж обіцяла, – образився молодший син, – Санко міг би і в орендованій квартирі пожити, раз так. Нехай ідуть і шукають собі інше житло.
Посварилися тоді мої діти.
-Треба було вчитися краще, – сказав старший молодшому. Чому через тебе у мене сім’я повинна страждати?
Пішов Іван туди вчитися, куди вистачила балів, щоб навчатись безкоштовно. А ще через півтора року Сашко приголомшив – оголосив, що від дружини йде. Вже не знаю, що там між ними сталося, але добре хоч дітей не встигли нажити.
– Я до вас повернуся, – сказав син, – якщо ти не проти. мамо. А квартиру ту здамо в оренду, як ти і планувала. Я накопичив трохи, скоро візьму іпотеку щось собі.
Я поїхала в квартиру мами, де не була півтора року. Розповісти, що я побачила літературними словами просто неможливо. Вже не знаю, як Люда господарювала, куди син дивився, але здавати однушку знову було неможливо.
Принаймні, за нормальні гроші і без нового ремонту: шпалери на кухні в жирних плямах, бруді і потьоках, плита засмальцьована, в кімнаті шпалери місцями відірвані, розетки вирвані, лінолеум в коридорі пропалений, на кухні – так заляпаний, що хоч ножем відскрібатися.
-Це як же ви мені квартиру зас…ли, – висловила я старшому синові все своє невдоволення, – так, дружина твоя, тепер уже колишня, господиня ще та, але ти-то що робив? Дивився, як квартира перетворюється в хлів і мовчав?
-Я і розійшовся з Людою через те, що вона ніяка господиня, – почав було син, – посуд тижнями не мила …
– Ну їй то не своє то не шкода, а ти що? Ти ж розумів, що живеш в квартирі матері, що ремонт, який я зробиланапередодні вашого весілля, грошей коштував? сам чому не прибирав, якщо твоя хайка неспроможна була?
-Я все віддам за ремонт, – розгнівався Сашко, – не думав я, що ти така скупа!
Через два дніСашко кинув мені на стіл 20 тисяч гривень – так він оцінив ремонт у квартирі, де прожив з дружиною півтора року. Ну і жити далі з нами не захотів, взяв в оенду собі квартиру у сторонніх людей. Зі мною він майже спілкується, ображається досі. По телефону в основному, запитує як здоров’я і пару раз на рік в гості приходить.
Нещодавно зійшовся з дівчиною, живуть, збираються іпотеку брати. Я на пенсію вийшла рік тому, ремонт в маминій однушкі знову зробила, квартиранти там живуть. А недавно молодший Іван заявив: -Я одружуватися, мам, можна ми якийсь час з Інною в тій квартирі поживемо? На свою збирати будемо.
-Ні, – кажу я категорично, – я на ці граблі вдруге не наступлю. Беріть відразу іпотеку, я дам частину грошей на перший внесок, назбирала трохи. Та й орендарі живуть хороші, не виганяти ж!
– Сашка ти пустила, – висловив син претензії, – мене не стала вчити на платному! А мені відмовляєш?
Я якось намагалась донести до Івана, що тепер я на пенсії, отримую мізер, що я і так йому згодна допомогти матеріально в придбанні житла. Куди там!
-Моя майбутня дружина не така, як Люда, – запально почав Іван – не запаскудили б ми твою дорогоцінну квартиру. Правильно Інна моя говорила, що ти відмовиш, або будеш втручатися у наше життя, дивитися, як моя дружина пил витирає! Ображаєшся, що Сашко віддалився? І на мене будеш ображатися! Ми на квартиру підемо, але на нашу допомогу ти теж не розраховуй!
Гроші на перший внесок на власне житло Іван взяв. Весілля не святкували, просто розписалися і живуть. Як і старший брат, Іван чзі мною майже не спілкується. телефонує раз у місяць, для галочки запитати, як я тут поживаю. Його Інночка ніс від мене верне:
-Ось моя мама так би не вчинила! – це вона мені висловила теж по телефону, – А потім батьки ображаються, допомоги від дорослих дітей вимагають. А коли дітям допомога потрібна – шиш!
А я допомоги ні у кого не прошу. Для цього у мене і є мамина квартира. Сподіваюся тільки на неї і на себе.
Десь я щось не врахувала у вихованні дітей чи вони зараз в більшості своїй такі?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
