“Цей лист був при хлопчиках, коли їх підкинули під двері пoлoгoвoго будинку. Ви прочитайте. Думаю, вашій дружині знати цього не варто” – у Михайла трусились руки

“Цей лист був при хлопчиках, коли їх підкинули під двері пoлoгoвoго будинку. Ви прочитайте. Думаю, вашій дружині знати цього не варто” – у Михайла трусились руки

Маша сиділа і плакала, вона не знала, як в черговий раз сказати чоловікові, що втратила дитину. Мiша був у відрядженні, на днях вона потішила його довгоочікуваною новиною, а вже ввечері наступного дня їй стало погано, підсумок – вuкuдeнь.

Разом вони з Михайлом вже сім років, познайомилися ще в інституті на другому курсі, з тих пір дружба поступово переросла в любов, а після закінчення молоді одружилися. Маша пішла працювати в школу, а Мiшка залишився на своїй кафедрі викладати. І весь цей час Машинi вaгiтнoсті закінчувалися плачевно. Джерело

– Я зрозумію, якщо ти підеш до іншої, – сказала вона чоловікові, не встиг він і поріг переступити, – не буде у мене дітей, твоїм мріям не судилося збутися. І заридала.

– Ну що ти, заспокойся. Я тебе люблю і підтримаю в будь-якому випадку, з дітьми або без.

Маша лише хлюпала носом, розмазуючи по щоках сльози. Вона не могла зрозуміти чому вони, багато дітей кидають, не люблять, а вони так хочуть малюка – і не можуть його не те щоб наpoдити, а винocити.

Того літа у них гостювала свекруха – Антоніна Василівна, перед від’їздом дала вона синові квадратик з телефоном.

– Ось синок тримай, це телефон тітки Олi, моєї старої приятельки, вона працює в дитбудинку … почекай, дослухай мене, – сказала вона бачачи як син відхилив листок, – вона може допомогти знайти малюка. Але справа ваша. У будь-якому випадку, подумайте.

– Мамo, спасибі звичайно, але ми хотіли б рідного.

А вже через пару тижнів Маша і Михайло стояли на порозі дитбудинку. Тітка Оля виявилася милою, доброзичливою жінкою, приїхали коли малюки були на прогулянці.

По дитячому майданчику туди-сюди носилися маленькі ракети, лише один малюк сумно сидів на лавці і креслив носом черевика щось на піску. Маша не знаючи чому відразу ж попрямувала до нього

– Привіт!

Хлопчик подивився на неї уважно.

– Пливіт! Ти хотіла б стати моєю мамою?

Від несподіванки Маша не знайшлася що відповісти.

– Якщо вилішишь плиходь, всіх моїх длузів заблали, а Алтем хволіє.

І хлопчик втік в інший кінець майданчика залишивши Машу і Мішу в глибоких роздумах.

– А мені малюк сподобався, він навіть на тебе чимось схожий – губи, очі, підборіддя. Може це знак долі, і ми повинні його взяти? – запитала Маша на зворотному шляху чоловіка.

– Так, хлопець розсудливий не по роках, рішення приймати тобі, я в будь-якому випадку підтримаю.

Рішення було прийнято в той же день, почали збирати документи, готуючись усиновити Тимура.

Коли наступного разу вони поїхали до малюка, набравши пакет іграшок і гостинців, до них вийшла стурбована тітка Оля.

– Марія, Михайло, минула наша зустріч так спонтанно пройшла, я бачила, що ви розмовляли з Тимуром, він хороший хлопчик, правда, але я повинна вам сказати, що у нього є брат-близнюк. Вони дуже прив’язані один до одного, дуже не хотілося б хлопчиків розлучати.

Міша, почувши ім’я другого брата зблід.

– Як ви сказали? Тимур і Артем?

– Так, щось не так? – стурбовано глянула на нього вихователька.

– Ні … ні … все добре, просто згадалося. Ми подумаємо. Несподівано для нас. Відразу двоє.

– Міша, тут і думати нічого, – перебила його дружина – братів розлучати не будемо. Ми постараємося стати їм хорошими батьками.

А в день, коли прийомні батьки приїхали забирати хлопчиків, Ольга Іванівна тихенько передала Михайлу конверт.

– Цей лист був при хлопчиках, коли їх підкинули під двері пoлoгoвoго будинку. Ви прочитайте. Думаю, вашій дружині знати цього не варто.

«Мене звуть Катя і місяць тому я стала мамою малюкам Тимуру і Артему. Так хотів їх назвати рідний батько, я здійснила його мрію. Про те, що у нього наpoдилися діти, я не повідомляла, наш короткостроковий роман і відносинами назвати не можна. Мені 18 і я проста студентка, а він шановaний викладач.

Я не стала псувати його репутацію і пішла з інституту. На жаль, я розумію, що підняти сама дітей не маючи ні роботи, ні житла не зможу. Це рішення багато раз обдумане мною. Дорогі майбутні батьки моїх синів, тепер у вас найцінніше, що колись було у мене. Поставтеся, будь ласка, до них з любов’ю і увагою, а моя любов завжди з дітьми, як би нас доля не розвела»

Читайте також: Зойкі здалося, що невістка у неї «недозріла» для брата. Вночі, щоб переконатися, як невістка себе поводе, залізла під ліжко. Ліза тільки на другу ніч здогадалася і в жaxу вискочила на вулицю в одній сорочці

Михайло зблід, зім’яв тремтячими руками лист і порвав його на дрібні шматочки.

– Спасибі, що показали це тільки мені.

Ольга Іванівна розуміюче кивнула і попрямувала до Маші, допомагати збирати хлопців в їх новий будинок.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram