Цей Святий Вечір я чітко уявляла собі зовсім по-іншому. Я завжди мріяла, щоб ми з родиною зібралися разом за столом, як це було раніше, коли діти ще були маленькими, а ми разом святкували Різдво у домашньому колі. Я готувала кутю, обов’язково ставила дві свічки на вікно і чекала на дітей, щоб всі разом помолилися, поговорили, поділилися своїми мріями на наступний рік.
Але цього разу все було інакше.
Я сиділа за столом, вимкнувши радіо, бо знову почувалася пригніченою. Часу залишалося не так багато, а Віри все ще не було. Вона не дзвонила, не писала, не повідомила, чи прийде взагалі. Вона дуже змінилася після того, як вийшла заміж. Спочатку все було добре, ми все ще зберігали тепло і близькість. Але з часом я помітила, що вона все частіше і частіше віддаляється, ніби її світ став зовсім іншим.
І ось — дзвінок.
— Мамо, привіт! Ми приїхали! — її голос був таким радісним, що я навіть здивувалась. Вона ніби зовсім не відчувала, наскільки мені важливо побачити її в цей вечір.
— Ми з Тарасом вже на порозі.
Мене вразило, що Тарас, має двох дітей. Я ні разу їх не бачила і ніколи не питала подробиць. Віру взагалі не питала, як вона з ним, бо боялася почути відповіді, які мені не сподобаються.
— Я знаю, що ти, мабуть, хвилюєшся, — продовжила Віра, — але ми вже на місці. Будемо не на довго — тільки святкову вечерю з вами поїмо, а потім поїдемо.
Я почала відчувати тривогу. Діти мої виросли, і я вже не могла просто так взяти все під свій контроль. І ось тепер, коли Віра вже доросла, я не знала, чи маю право навіть вказувати їй на те, що мене турбувало.
Через кілька хвилин двері відчинились, і в коридорі з’явились Віра і Тарас. Я побачила, як Тарас підтримував Віру, що була вся у святковому платті, з яскравими очима.
Тарас усміхнувся, заходячи в кімнату:
— Добрий вечір! Вітаємо вас із Різдвом! Як ви? Як святкуєте?
Його голос звучав дружньо, але для мене все було іншим. Я не знала, як реагувати на нього, бо його приязнь була зовсім чужою для мене. Я намагалася показати, що я рада побачити Віру, але їх стосунків я не розумію.
— Добрий вечір, — сказала я, намагаючись виглядати чемно. — Рада вас бачити.
Мене розчулювало, як вона ставила їм тарілки, як їй було важливо, щоб вони почувалися комфортно, хоча я не зовсім могла зрозуміти, як це .
— Віра, — я не могла мовчати, моя материнська інтуїція вказувала на важливі питання, які не давали мені спокою. — Як ти взагалі до цього всього ставишся? Хіба нормально бути з одруженим чоловіком, який вже має дітей?
Віру насторожила моя реакція. Вона була така впевнена, що все в її житті йде правильно, що я навіть не встигла зауважити, як вона змінила свої погляди на багато речей.
— Мамо, не переживай.
— Я нічого поганого не роблю. Це моя родина, і я хочу, щоб всі були разом. Тарас чудовий, а діти — вони такі ж як мої, повір, я не відчуваю різниці. Ми просто живемо як одна велика родина.
Я намагалася приховати своє розчарування. Чесно кажучи, я не могла змиритися з цим, з тим, що моя донька приїхала з одруженим, який уже має дітей, і прийшла святкувати це Різдво з ним. Може, це звучало старомодно, але я завжди думала, що святкові моменти — це те, що належить тільки тобі і твоїм близьким. Вірі здавалося, що це неважливо.
Між нами все більше відчувалася дистанція. Я дивилася на неї і відчувала якусь тривогу, бо вона змінювалася, і ці зміни мене турбували. Як можна було так легко ставитись до цих стосунків? Я проти цих стосунків. Як можна було так легко забути наші принципи і звичаї?
Але Віра, схоже, не відчувала цього. Вона була щаслива. Вона була вдячна за те, що знайшла свою нову родину, і навіть не задумувалася над тим, що для мене це було складно. Для мене це відчуття змін було болісним.
Святий Вечір… Вечір, який я так довго чекала, яким я хотіла, щоб він був таким, як раніше. Але ось він був іншим. І я не могла не подумати, що це вже не зовсім те свято, яке я знала.
— Мамо, давай піднімемо тост, — сказала Віра. — За сім’ю, за нас!
Я дивилась на її очі, і в них не було ні тіні сумнівів. Вона була впевнена, що все правильно робить, а мені соромно за неї.
Хоч я й не могла зрозуміти повністю її вибір, я все ж намагалася бути поряд з нею.
І хоча я не схвалювала вибір Віри, я її любила і завжди буду її любити.
Порадьте, як з нею поговорити, щоб не посваритись між собою.
Автор: Олеся.
