Ну, нарешті-то, моя двоюрідна сестра зробила в квартирі ремонт (вперше за 15 років) і життя мені не стало.
Працюємо ми разом, поруч з моїм будинком, і на обід заскакуємо до мене. Це триває кілька років. Мене раніше це не напружувало. Сестра приносила з собою що-небудь або я виставляла те, що у мене було. Все було чудово. І її все завжди влаштовувало. Мої на роботі всі. Ми в будинку одні, балакаємо про те, про се. Ніяких претензій вона мені ніколи не висловлювала.
Але тут вона зробила сучасний ремонт і понеслося! – Такі батареї, як у тебе, ніхто вже в будинках не встановлює! Поміняй. Гроші ж є у тебе.
А те, що батареї цілі і відмінно гріють, це як? Мовчу, щоб ненароком не випалити колючі слова. Роблю вигляд, що слухаю. А сама на годинник поглядаю, скоріше б перерва закінчилася.
– Так поміняй ти вже ці паперові шпалери! – знову чую. – Хто такі ще клеїть? Твій дім схожий на гуртожиток!
– А що з ними не те? – заперечую спокійно.- Вони чисті. Маленьких дітей у мене немає, ніхто не забруднив. Так, шпалери у мене давно, я згодна, але вони абсолютно не вицвіли. Ну і що, що паперові?
– Та хто в гості до тебе прийде, засміє! – сестра наполегливо твердить своє. – Не сучасно у тебе. Ти від життя відстала. Збери гроші і зроби ремонт, хоча б косметичний! І стелю зроби натяжну. Он у тебе проводка коробиться біля люстри.
Я подивилася на свою білу стелю, яку тільки цієї весни сама побілила. Все нормально, мені подобається. І взагалі, це мій будинок! Я живу в ньому і мені добре тут і затишно.
– Залиш мій будинок в спокої, – миролюбно сказала я. – Не до ремонтів мені. Грошей поки стільки немає, щоб ремонти робити.
Сестра знизала плечима і більше нічого не сказала. Ну, думаю, нарешті відстала. І охота ж буває людям свою думку іншим нав’язувати. Ну яке їй діло до моїх стін, стель? У той день все обійшлося. День минув нормально. Але на другий день, коли вона присівши на стілець, втупила погляд на мою старенькі кухонні меблі і проголосила, що через них моя кухня виглядає брудною, я розійшлася! І висловила їй все.
Сказала, що вона не може командувати, що мені робити в своєму власному будинку. Не вона в ньому живе. І я сама вирішу, коли мені і що купувати. І якщо їй щось не подобається, вона може ходити обідати до себе додому, а мене нехай залишить у спокої!
Кілька днів ми не розмовляли. Потім помирилися, все таки працюємо в одному відділі. Але в свій будинок я більше її не запрошую. Тепер їй доводиться їздити обідати додому, за три зупинки від роботи. Або їсти принесений обід прямо на робочому місці. Але мене це вже не хвилює.
Фото ілюстративне з вільних джерел
