“Ти маєш племінників виховувати, а хочеш народжувати – йди геть” – кричала мені свекруха. І я пішла, без чоловіка

Валентина Антонівна довгих 10 років жила під одним дахом зі своєю дочкою і зятем, а потім і з онуками. Лариса, моя зовиця, завжди відрізнялася розсудливістю. І що спонукало її кинути чоловіка і дітей і виїхати в столицю – я не розумію.

Чоловік Лариси, Микола, прожив разом з дітьми і тещею недовго – через кілька місяців після втечі дружини, він вирішив взятися за своє особисте життя. Нова пасія Миколи поставила умови – або вона, або діти. Коля зробив вибір на користь жінки і теж зник з життя своїх дітей. Джерело

Так Валентина Антонівна залишилася одна з онуками, 8-річною Любою і 6-річним Максимом. Зрозуміло, ми з чоловіком не залишилися осторонь, і всіляко допомагали Валентині Антонівні.

Лариса, влаштувавшись у великому місті, стала перераховувати своєї матері гроші на дітей. А ось Коля просто зник з усіх радарів – ходили чутки, що він одружився і чекає поповнення в родині. Нічого дивного – чоловіки часто так роблять: нова сім’я – нові діти. А старі діти? А що такого? У них є мати і аліменти, нехай самі крутяться.

Щоб допомогти свекрухі з онуками, ми з чоловіком, за наполяганням свекрухи, переїхали з орендованого житла до Валентини Антонівни. Чоловік постійно працював, свекруха метушилася по господарству. Вона звільнилася з роботи під приводом турботи про онуків. Але саме на мої плечі, крім роботи, лягли турботи про нещасних дітей.

Після роботи я бігла в садок за Максом, вдома робила уроки з Любою, потім годувала дітей вечерею і вкладала спати. Інакше, без 3-4 сказкок, вони не засинали. Зараз вже Макс ходить в школу. Так що уроки я робила з обома племінниками. Та й кількість казок мені вдалося знизити до 1, в якій мама завжди повертається до своїх дітей.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

Свекруха, начебто, забула колишні образи і причіпки, чоловік все більше часу проводив поза домом, а я загрузла в «недоматерінстві». У моєму розумінні, «недоматерінство» – це коли ти повинна і зобов’язана зробити все для щастя дітей, але вони не повинні тебе слухатися, а те, що ти їм говориш, легко скасовується бабусею. Якщо коротко – я повинна, а мені ніхто нічого не винен. Не повинен слухатися, не повинен чистити зуби на моє прохання, не повинен лягати спати, коли я прошу.

Крім усього іншого, все сімейство утримували ми з чоловіком. І квартплата, і закупівля продуктів, і забезпечення племінників – все лежало на наших з чоловіком плечах. Куди свекруха поділа свою зарплату і ті гроші, які Лариса надсилала на дітей – я не знаю.

Коли зaвaгiтніла я – вдома вибyxнув скандал.

– Мені б цих онуків підняти, а ти ще наpoджувати зібралася? – обурилася Валентина Антонівна.

Нещодавно мені стукнуло 27, по-моєму – саме час для материнства. У нас з чоловіком стабільна робота, мої батьки висловлюють бажання допомогти нам з окремим житлом. Чому ні?

– Ось виповниться Максимe 18, ви свій обов’язок виконайте, тоді і наpoджуй. А зараз – нічого. І сина мені не спокушай власною дитиною, у нього племінники на першому місці стояти повинні. А наpoджувати хочеш – піди геть із моєї квартири та наpoджуй, скільки влізе, тільки нас з сином не вплутуй. – заявила свекруха.

Я їй пояснювала, що у неї вдома наpoджувати і не збираюся:

– Ми переїдемо. Тато допоможе купити квартиру і ми з чоловіком переїдемо. А вже наpoджувати мені чи ні – вибачте, але це не Ваша справа, не Вам вирішувати.

Ситуація почала складатися таким чином: я – егоїстка, яка вирішила пожepтвувати щастям племінників заради свого власного.

Батьки їх живуть кожен своїм життям і радіють – Лариса скоро заміж виходить, Микола – батько однорічного сина і щасливий в новому шлюбі. Одна я не маю права на власну сім’ю, власних дітей і власне щастя.

З чоловіком я поговорила – він був згоден переїхати. Мої батьки почали шукати нам квартиру. Ніби і свекруха стихла зі своїми випадами.

Я зідзвонилася з Ларисою. За її словами, на дітей вона щомісяця відправляла близько 3-4 тисяч. У нас в містечку більшість людей заробляють 1,5-2 тисячі, не більше. Тобто, свекруха і племінники ні від кого не залежали б і без нашої з чоловіком допомоги.

Мама з татом купили мені квартиру. Не нам з чоловіком, а мені – вони її подарували. На тлі цього, чоловік вирішив залишитися зі своєю мамою. Його образило, що квартира, в яку він ні копійки не вклав, буде належати тільки мені.

Я переїхала. На жаль – одна. До чоловіка достукатися не виходить. Він, ні з того, ні з сього, увірував в свій святий обов’язок перед племінниками. І разом зі своєю матір’ю тепер ходить і всім розповідає, яка ж я погана.

Читайте також: Виявляється, він і в Рим в березні з нею їздив, і до нас додому її приводив, коли ми з дітьми на дачу виїжджали. Придумала геніальний план, ось помщусь коханці свого чоловіка і стане легше

Так. Я тепер – зрадниця, що кинула двох дітей напризволяще. Кинула дітей, яким щомісяця мама висилає гроші. Вони там прямо з гoлoду помpyть, нещасні. І так каже свекруха. На повному серйозі, вона говорить це мені, а не своїй дочкі.

Я наpoджу, вирощу. А ось як буде моєму чоловікові покласти своє життя в ім’я якогось боргу? Чому свекруха свою дочку і колишнього зятя не мучить? Якого ляда вона до нашої сім’ї докопалася?

Зате тепер у неї і старші внуки в недосім’ї з бабусею і дядьком рости будуть, і молодший онук бездоглядним стане. Невже, вона цього добивається? А завжди вважала, що батьки хочуть своїм дітям тільки щастя. Помилялася, мабуть.