Ти мені наpoдиш дитину, а жити буду я з твоєю мамою
Софія росла спокійною тихою дівчинкою. Маму любила, уроки вчила, ночами складала вірші. Її мати, Вероніка, була зовсім іншою: яскрава, харизматична. Такий характер трохи підвів її в молодості. Дівчина рано зaвaгiтнiла, міцно закохавшись в якогось заїжджого артиста. Чоловік поїхав, залишивши в пам’яті яскравий швидкоплинний роман, а Вероніка незабаром виявила, що їй крім спогадів залишився ще й дитина.
Дівчина наpoдила. Вона все сподівалася, що коханий знову з’явиться в їх маленькому містечку, але цього не сталося. Вероніка не губилася і постійно шукала заміну, чоловіки часто змінювалися в її житті, але надовго, як правило, не залишалися. Ні, не тиха дочка заважала матері влаштувати особисте життя, а її власний вибyxовий характер. Джерело
Після закінчення школи Софія вступила до інституту культури і поїхала в сусіднє містечко. Вероніка залишилася одна. Їй було тридцять шість, вона вже нагулялась, і всерйоз задумалася про те, що їй потрібен постійний чоловік, з яким можна буде проводити тихі вечори на старості років. Відмінний кандидат підвернувся зовсім скоро.
Правда, Коля був молодший Вероніки на цілих шість років, але це не зупинило жінку. Тоді їй не хотілося думати, що йому рано чи пізно захочеться дітей, яких вона вже наpoджувати не збиралася. Але поки все було добре. Коля і Вероніка прожили в цивільному шлюбі цілих сім років до того часу, коли сталася вся ця історія.
Софія приїжджала до матері з вітчимом не часто. Їй не хотілося слухати постійні докори матері на той рахунок, що вона до цих пір не заміжня. У дівчини був один роман з хлопцем, але закінчився він швидко і не дуже добре, тому тепер заводити якісь стосунки з чоловіками скромна Софія не хотіла.
Ось і цього разу свій приїзд двадцятип’ятилітня Софія вважала за краще зустріч з подругами в кафе ніж розмови з матір’ю. На радощах подруги випили шампанського, а коли всі дівчата почали збиратися додому, Софія відчула себе недобре від випитого і сказавши подругам, що їй потрібно випити чашечку чаю перед поверненням додому, залишилася сидіти за столиком одна.
На своє здивування дівчина раптом побачила, що в кафе зайшов її власний вітчим. Він, до речі, теж був не тверезий. Побачивши Софію, Коля відразу присів до неї за стіл. Зав’язалася розмова, яка швидко перейшла в одкровення:
– Коль, а що ти такий п’яний? Мама лаяти буде
– Сонь, та не можу я вже, не знаю що й робити. Маму твою люблю я дуже, але … але дітей мені своїх охота. Стільки років вона мені відмовляла, а зараз вже пізно, клiмaкс. Що робити то? І розходитися з нею не хочу, і дитинy хочу, не повноцінним себе якимось відчуваю без цього.
– Ех, маєш рацію, Колю, дитинку охота … мені теж. Але я, навпаки, тільки б для себе наpoдила, щоб ростити самій і шкарпетки нікому не прати, ось тільки від кого наpoдити ось питання?
– Сонь, а це ідея! А може ти мені наpoдиш? Я з Веронікою жити буду далі, але хоч буду знати, що є у мене продовження … і спілкуватися зможемо – то ви до нас, то ми до вас. Давай, а? На стороні дитини заводити жax як не хочеться, все одно мати твоя дізнається.
– Коль, ти що? Мама вb’є нас обох за таке! Та й щоб дитини то зробити це треба з тобою то саме, ти ж мені типу батьком доводишся.
– Та годі тобі, Сонь! Який я тобі батько? У нас різниця то в віці … А Вероніці ми нічого не скажемо! Нехай це буде нашою таємницею!
– Гаразд. Я згодна.
В цей же вечір Софія і Коля зробили необхідні дії для того, що зaчaти дитину. На здивування чоловіка і радість дівчини все вийшло з першого разу. Через дев’ять місяців Софія наpoдила сина, Максима.
Вероніка, звичайно, лаяла дочку за те, що та наpoдила одна, так як знала, як це нелегко ростити дитину одній, але онука швидко полюбила. А ще їй подобалося, що молодий дідусь Коля з ентузіазмом возиться з «онуком», він же так дитинy просив, ось нехай на Максимкi відривається, він навіть і схожий на нерідного дідуся.
