Прихистила я племінницю. Дітей немає, чоловік відсутній, сумно самій, хоч вовком вий. Ось і прихистила – удвох явно веселіше. Аня вчитися вирішила у нас в місті, ледве-ледве у матері своєї відпросилася з села.
Жили ми з Анею душа в душу. Вона до мене як до старшої сестри ставилася, завжди поради запитає, поплачеться про кохання своє нерозділене. Господарство Аня на себе взяла, хотіла хоч якось мене віддячити. Я вже й забула, що таке на кухні стирчати. Завжди чисто, все випране, випрасуване. Я дивувалася, звідки сил стільки? Навчанню треба час приділяти, а не Попелюшкою підробляти, вимовляла я їй. А вона сміялася, мовляв, їй не важко.
Ідилія скінчилася разом з Аніним навчанням. Приїхала по неї її мати і почалося, м’яко кажучи, вимагання. Виявилося, що я неправильно їх зрозуміла. Вони не просили, щоб Аня пожила у мене, а їх прохання полягало в тому, щоб Аня у мене працювала! І, як родичці, мені зробили знижку! І тепер я повинна віддати Ані її чесно зароблену за ці п’ять років зарплату. А це, не багато не мало, цілих 58 744. У них навіть зошити з розрахунками були.
– Там, де ціни більше, я підняла – інфляція, самі розумієте, – розвела руками племінниця.
– У мене все-все записано і підраховано.
Племінниця вручила мені кілька важких зошитів. Я їх швидко перегорнула, до речі, мені їх на пам’ять залишили.
Я отетеріла, чесно скажу. Майже п’ять років вона мовчки все записувала і вираховувала, я в шoці!
– Тітко Яно, мені б відразу все отримати. Я будинок купити хочу, так кілька корівок, господарство підніму, – скромно опустивши очі, повідомила мені племяшка.
– Можна і в розстрочку, але тоді з відсотками буде. Ти не думай, що ми дурки сільські, ми в банківських справах теж дечого розуміємо. Договорчік складемо, квартирку свою в заставу нам віддаси. Та й велика в тебе зарплата. швидко розрахуєшся! – заявила сестра.
Я офігеваю все більше і більше.
– Добре, давай порахуємо, сестричко! – зло виплюнула я.
– Кімната в моїй квартирі коштує 3 тисяч в місяць. Множимо, так, скільки Аня тут прожила? Нехай буде, в середньому 10 місяців в році, так, у нас виходить 135 тисяч. Продукти мої були, то, що ти з села надсилала, Аня сама їла. Не буду брати за фактом, заколєбусь вираховувати, візьму по прожитковому продуктовому мінімуму, там близько 1700 на місяць на дорослу людина. За ці роки, по 10 місяців в році, виходить … виходить .. 85 тисяч. Разом – 220 тисяч.
Скільки я вам там винна, дай-ка цидулку свою! Отже, віднімаємо і виходить у нас ось що. Ви, дорогі мої родички, повинні мені ще трохи більше 160 тисяч. Я розумію, що таких грошей у вас немає, так що готова увійти в становище: я прощаю вам борг, але натомість я ніколи більше не повинна бачити ваші нахабні фізіономії! Зрозуміло?
– Ні вже, про оренду треба було відразу домовлятися, так не піде! – тупнула ногою сестра.
– Так? А мене ти попередила, що твоя дочка до мене прибиральницею за зарплату їде? Я б її на поріг не пустила, хай би орендувала, – заперечила я.
– Я тебе попереджала! Відразу сказала, що Анька тобі допомагатиме, а ти вже в боргу не залишся! І не говори, що такої розмови не було!
– Все, закінчили балаган. Ідіть геть звідси, обидві! – я вказала пальцем на двері.
З сестрою і племінницею я навряд чи ще буду спілкуватися. А так-то, нiфiга вони розумні – і пожити безкоштовно, і грошей зрубати захотіли. Губа явно не дyра у них!
