– Навіщо ти полізла у чужу родину? Нічого святого не маєш у серці. Ти уже знаєш, що на чужому нещасті, щастя свого ти не збудуєш! Перевірено, – Настя розуміла, що даремно каже все це сестрі, і нічого її слова не змінять. Вона дивилася на свою молодшу сестру Ліду, яка тільки-но повернулася з зустрічі з Оленою, і було зрозуміло, що це ще не кінець їхнього спілкування.
Вона знову пішла по цій доріжці, яку вже одного разу пройшла, залишивши за собою розбиті серця і погіршені стосунки.
Настя, хоч і розуміла, що важко впливати на Ліду, не могла змиритися з тим, що її сестра знову втручається в чужі справи, а тепер ще й до того ж намагається зруйнувати чужу родину.
– Не лізь туди! Ти навіть не уявляєш, чим це може закінчитись, – додала вона, зустрічаючи Ліду на порозі їхнього будинку. Ліда лише знизала плечима і похитала головою.
– Там родини давно вже немає, – відповіла Ліда, спокійно, як завжди, хоча її очі палали якимось непередбачуваним. – Вона сама пішла від нього. Всьому є свої межі.
Настя відчувала, як серце обривається від тих слів. Вони були наче прірва, в яку Ліда скаче без вагань. Вона все ще не могла зрозуміти, чому сестра намагається влаштувати своє щастя за рахунок чужих сліз.
– Ще б не пішла! – різко відрізала Настя. – Не бачиш, що ви там витворяєте? Вона жінка порядна, не те що деякі. А ти? Ти хочеш зламати чужу родину, аби твоє життя стало кращим?
Ліда відвернулась, і на її обличчі з’явилась якась тінь сумніву, але вона не зупинилась. Вона була вперта, як завжди, і не могла зупинитись на шляху, на який сама себе поставила.
– Вона не така порядна, як ти думаєш, – відповіла Ліда з холодним виразом. – Всі ці роки ми з Оленою дивились на те, як вона насолоджується тим, що у неї все вийшло, а ми тут, у селі, не маємо ані часу, ані місця для себе. Олена взяла все, що могла, а тепер, коли я зустріла Олега, вона почала робити вигляд, що вона ображена.
– Олег? – Настя не могла повірити своїм вухам. – Ти про Олега, чоловіка Олени?
Ліда мовчки кивнула, і її погляд був сповнений такого відчаю, який важко було не помітити.
– Він давно вже не з нею, – сказала вона, ніби виправдовуючись. – Вона пішла від нього ще рік тому, і всі ці місяці він був самотній. Я просто допомогла йому встати на ноги.
Настя не могла повірити своїм очам. Ліда завжди була сильна, самодостатня, але сьогодні вона перегнула палку. Це вже не просто допомога, це була справжня боротьба за чужу родину.
– І ти думаєш, що це нормально? – запитала Настя, намагаючись стримати свої емоції. – Це не допомога, Лідо, це зрада. Ти зачепила Олену так, як ніколи б не змогла зачепити чужу людину.
Ліда стояла, як ні в чому не бувало, і навіть не намагалася виправдовуватися. Вона була вперта, мовчазна, і кожним своїм рухом показувала, що вирішила все для себе.
– Вона не така, як ти думаєш. Олена думала, що я не знаю, як вона відноситься до Олега. Вона забрала його від мене, а тепер, коли він знову з’явився у моєму житті, вона робить вигляд, що нічого не сталося.
Власне, це й було найгірше: Ліда говорила так, ніби весь цей розлад у їхній родині – це лише частина її особистої боротьби. Олена та Олег стали лише фігурами на шахівниці, які стали вивертати ситуацію, аби задовольнити власні потреби.
– Ліда, ти не бачиш, як ти губиш все! – Настя не могла стримати сліз. – Ти зламала не тільки її життя, ти зруйнувала все, що ти могла. І ти хочеш, щоб це все пройшло без наслідків? Ти не уявляєш, що буде, коли правда вийде на поверхню. Ти просто не уявляєш…
Настя відчула, як її слова залишають слід на серці Ліди. Проте вона вже знала, що боротьба з сестрою не принесе їй перемоги. Ліда була настільки вперта, що навіть не помічала, як глибоко зачепила людей, яких колись любила.
Через декілька днів після цієї розмови Настя зустріла Олену на вулиці, біля селищної крамниці. Олена виглядала сумно, але все ще тримала голову високо.
– Олено, ти не можеш дозволити, щоб це тривало, – почала Настя. – Ти повинна знати, що Ліда вже знову з Олегом. Вона вже не просто допомагає йому, вона готова піти з ним далі.
Олена стояла на місці і глибоко вдихнула. Її очі були повні сліз, але вона не дозволила їм зірватися з її повік.
– Я все знала, Настю, – сказала вона з важким зітханням. – Я все бачила. І я вже не можу боротися за нього. Я не можу більше бути з ним, якщо все це триває. Я не хочу, щоб Ліда руйнувала моє життя, але якщо вона це хоче – то я не буду зупиняти її.
Настя дивилась на Олену з подивом. Вона не очікувала такої реакції. Виявляється, Олена не відчувала гніву чи образи. Вона була просто виснаженою, і зрозуміла, що її родина вже давно не існує.
Автор: Настя. Дякую, любі читачі, що зазирнули!
