Мирослава ледь встигла на електричку у далекій Швейцарії. Адже так як відомий годинник, який іде з точністю так і на потяг не можна було запізнюватись.
Вмостившись у кріслі жінка взяла телефон руки і почала писати повідомлення своїм дітям, щоб що вони встали і не запізнилися до школи, що сніданок вона приготувала і залишила на столі.
Адже вони і досі не можуть звикнути до чужої країни та до умов і правил, які там панують. Мирослава з дітьми жила у Харкові і не думала, що їй прийдеться швидко збиратись та виїзджати з рідної країни.
Спочатку вони поїхали до Польщі, а звідти вже автобусом, їх перенаправили до Швейцарії. Розкішна країна, земний рай, чарівні краєвиди, оплачена державою квартира, щомісячні виплати, щотижнева гуманітарна допомога. Та Мирослава з дітьми дуже сумували за домівкою. Жінка їхала і знову спогади заповнювали її розум.
І тут телефонний дзвінок, то була її подруга Женя, яка теж була з Харкова але жила і працювала у Німеччині. Подруга запросила Мирослава до себе в гості. Жінка приїхала на роботу і попросила у пані вихідні на три дні, для того, щоб поїхати до подруги. Пані не хотіла її відпускати. Сказала, що вона ледача.
-Ти не виконуєш своєї роботи, ледача. Сказала пані грізно.
Та жінка всеодно зібралася та думала, щоб такого взяти подрузі, щоб вона була рада. Мирослава сиділа і думала, і раптом її погляд на домашніх банках закрутками, які її вислала тітка Зоя.
Вона згадала, як Женя ще малою любила солені огірки. Вона і взяла дві банки і і поклала до валізи.
Вже в аеропорту, проходячи німецький контроль, працівників зацікавили банки з дивною мутною сумішшю, де всередині щось плавало.
Вони покликали Мирославу щоб спитатися що воно таке. Жінка зрозуміла що від неї хочуть, але вона не знала як пояснити німцям, що то таке. Чоловіків у формі почало дратувати, вони точно почали думати що жінка щось там перевозить, чого не можна. Мирослава покликали в окремий кабінет і сказали чекати.
Жінка сиділа і вже думала що, прийдеться їй тут залишитись, і вона точно не доїде до подруги. Однак на щастя, серед працівників виявився один чоловік який був родом з України.
Він як побачив банки з солоними огірками, то одразу догадався, що жінка з України. Він пояснив своїм колегам що то таке.
А дальше вони покликали Мирославу і спитали в неї дозволу чи можна відкрити одну банку, щоб вони всі змогли скуштувати.
Жінка звісно погодилась, після цього Антон так звали чоловіка, допоміг Мирославі сісти на літак та попросив її номер телефону.
Мирослава добре з’їздила до подруги, погостювала в неї. А коли поверталася, то в аеропорту на неї вже чекав з букетом білих троянд Антон.
Він вручив жінці квіти, і спитав, чи в неї ще не залишились банки з солоними огірками, а то його німецькі колеги так посмакували що майже йому нічого не дісталось.
Мирослава відповіла що є але в неї дома, у Швейцарії, та запросила чоловіка до себе. Пройшло три місяці, жінка вже й не згадувала за нового знайомого.
Як раптом одного дня, виходячи з квартири, вона побачила перед собою знову букет білих троянд.
Рапова Мирослава
