Я виросла в дитячому будинку, своїх батьків не пам’ятаю, залишилася сиротою, коли мені було лише два роки.
У дитячому будинку, звичайно, життя не було цукром. За великим рахунком, нікому ми не потрібні, особливо, коли виходимо у велике життя в 18 років. З інститутом у мене не вийшло, хоча я і хотіла, але директор дитячого будинку сказала:
-Нічого тут ще 2 роки ошиватися, вистачить з тебе і ПТУ, йди і вчися на бухгалтера, бач ти, є ніхто і звати ніяк, а запити, як у королеви!
Я закінчила училище, здобула професію, хоча все життя і мріяла про іншу. Куди йти? Родні ніякої.
Добре хоч, що держава виділяла дітям-сиротам квартири. Свою квартиру я отримала з запізненням на рік, до цього натомилася по чужих кутках, орендуючи кімнату.
Квартиру дали з ремонтом, але приватизувати її я не могла 5 років. Приблизно через місяць після новосілля я познайомилася з Андрієм. Почали зустрічатися, а потім і жити разом. Ще через рік одружилися.
З дітьми поспішати не стали, я хотіла спочатку встати на ноги, та й свекруха Олена Миколаївна радила:
-Ні до чого вам поки діти, молоді ви ще, обживайтесь поки, ви ж голота, особливо ти, невістонько, ні батьківщини, ні прапора, ні рідні, ні допомоги!
Свекруха мене недолюблювала, спочатку вона намагалася навіть синові заборонити зі мною зустрічатися, все обурювалася:
-Привів у сім’ю невідомо кого. Може у неї в рідні були aлкaші з нapкоманами або ще гірше, дyшeвнoхворі пcихи. Вони в дитбудинках своїх вже в 15 років пройшли і крим і рим. Удружив, синочок, на старості років!
Але потім начебто змирилася, хоча посміхалася мені, а очі колючі. Минуло 5 років, квартиру я приватизувала, стала нарешті повноправною власницею.
А потім свекруха і почала потихеньку мені нашіптувати:
-Квартuрка однокімнатна, ти ж працюєш на офіційній зарплаті, візьми кредит в банку, свою продаси і ви з Андрієм купите двокімнатну. Він уже дітей хоче, а куди наpoджувати в однокімнатній. Тісно ж.
Задумалася я, може і правда? Андрій працював у приватника, сказав, що офіційна зарплата маленька і йому кредит не дадуть, вирішила я все ж на кредит документи подати. Ми ж не шикували, чоловікові машину хотілося і то накопичити не могли. Може має рацію свекруха?
А один раз приходжу з роботи додому, а двері не замкнені. Чую голоси приглушені на кухні.
Серце завмepло, думала чоловік привів коханку, прислухалася, нi, з матір’ю розмовляє, свекровушка-матінка його повчає:
-Правильно, раз вирішив розлучайся, там дівчина багата, з хорошої сім’ї, не те що ця. Тільки почекати треба, ти 5 років з нею жив, а підеш з сумкою? Цю ж квартиру не поділити, треба дочекатися, коли вона кредит візьме і квартиру нову купить, ось тоді і подамо на розлучення. Двушка буде куплена в шлюбі, продамо її і гроші навпіл, хоч не без приданого в новий шлюб підеш! Машину собі купиш нову.
Читайте також: “Наpoдила чоловікові від його ж брата-близнюка. Сама дізналася про це лише через 20 років”
Чоловік мій любий намагається заперечувати, незручно, мовляв, куди вона потім подінеться, але свекруха стоїть на своєму:
-А нам яке діло? Їм, інтернатським одна дорога, на дно життя. Нехай комуналку бере, ось ще, жаліти. Я її одразу терпіти не могла, нарешті і ти зрозумів, що не пара нам ця бродяжка безрідна!
Постояла я ще трохи, та й увійшла в кухню, чоловікові ляпас заліпила, свекрухy гнала з дому стусанами.
Ось так, дівчатка, буває така рідня, що з нею треба пильнувати. І яка б не була у вас любов, а треба свої матеріальні інтереси відстоювати. Щоб у разі чого, не залишитися з голою пoпoю.
