Поки всі спільні друзі і мама в один голос розхвалювали ремонт моєї сестри Ольги і відривались на вечірці з нагоди закінчення цього самого ремонту, на вечірці, ми з дітьми сходили в парк.
Мама зателефонувала мені під час святкування, щоб дізнатися, чому ми не прийшли, довелось збрехати і просто сказати, що я зайнята.
Мені ще тиждень тому зателефонувала сестра і сказала, що нас вони не чекають: – Діти, сама розумієш. Ми і так насилу дочекалися, коли наші підростуть і перестануть на шпалерах малювати. Вибачай, Лєр. Потім як-небудь де-небудь зустрінемося.
Мені було якось гірко, хоча й малюки мої ніколи на стінах не малювали. У них завжди були у вільному доступі рулони старих шпалер, ватмани, альбоми для малювання і пачка паперу для принтера. Вибирай – не хочу. А ось племінники – ще ті художники: всякі каракулі, машинки, будиночки на всіх поверхнях в квартирі, починаючи від стін, закінчуючи холодильником.
Мені було ніколи ображатися на сестру, я перейнялася пошуками тимчасової няні, подумки побажавши Олі удачі. Далеко за нянею ходити не довелося – сусідка-пенсіонерка з видимим задоволенням погодилася іноді мене виручати на оплатній основі.
Соціальні мережі Олі рясніли знімками, ремонт фоном був знятий у всіх ракурсах. Вона відповідала смайликами на захоплені коментарі: «Вау! Краса! Де такі шикарні шпалери купили?» Ми з сестрою спілкуватися не перестали: її сімейство ходило до нас в гості, спільні посиденьки в кафе теж ніхто не відміняв. І тут, як грім серед ясного неба, подзвонила Оля, поділилася новинами:
– У мене дві новини, хороша і погана. Хороша – я вагітна, погана – ми розлучаємося. Вона вирішила порадитися з приводу вагітності, чи треба зберігати. У таких справах я не порадник, тому сказала їй, що буду поважати будь-яке її рішення. Але м’яко натякнула, що самій з трьома дітьми, навряд чи вона впорається.
– Ти ж одна справляєшся! А де двоє, там і третій! Буду народжувати! – вирішила Оля.
Чим менше часу залишалося до появи на світ третього племінника, тим частіше Оля стала приходити до мене в гості. Ходила вона не просто так, вмовляла з’їхатися:
– Разом краще буде. Я в декрет піду, діти завжди під наглядом будуть. Ти свою квартиру здаси, підмога фінансова з’явиться. Я чесно думала. Так, Олю було шкода. Так, я розуміла, що їй буде ой як непросто. Але … Міняти звичний ритм життя мені не хотілося до сліз.
Я порадилася з дітьми. Вони в один голос відповіли, що не хочуть жити у тітки Олі. Що було логічно: тут у них одна кімната на двох, там була б одна на чотирьох. І троє осіб у другій кімнаті: я, сестра і новонароджений племінник. Я дала Олі пораду: мирися з чоловіком. Запропонувала допомагати речами, одягом і продуктами. Але не переїздом.
Коли Оля зрозуміла, що моє рішення залишиться незмінним, її прорвало. Сестра наговорила мені гидот: що я завжди їй заздрила – і чоловік у неї кращий був і більше заробляв; і що з нас двох вона вродливіша; і діти в неї розумніші, не те що мої. Я не знала, що сказати. Завжди жила своїм життя, тільки раділа її благополуччю. І тут таке.
Перед тим як піти, сестра припустила можливу причину моєї відмови в переїзді: – Ти просто злишся, що я тебе після ремонту до себе додому запрошувати перестала! Вона пішла, грюкнувши дверима.
Мамі до проблем Олі справи немає: вона відразу сказала, що проти цієї дитини, та відмовилася, мама вмила руки. Чоловік Олі, поки ще офіційний – вона не дає йому розлучення, повертатися не збирається. Каже, що більше не може з нею жити. Але фінансово він допомагає, квартиру на неї переоформив, я сама документи бачила.
Деякі наші з сестрою спільні знайомі перекинулися на її бік, видаливши мене з друзів в соціальних мережах. Оля розповіла їм, що я не бажаю допомогти сестрі через те, що колись вона заборонила мені і моїм дітям до неї приходити, переживаючи за ремонт.
Сподіваюся, що Оля заспокоїться, знайде в собі сили інакше поглянути на ситуацію. Я від своїх слів не відмовляюся – чим зможу, тим допоможу, але тільки не такою допомогою, якої хоче сестра.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!