Відпрацювавши нічну зміну в таксі, я, повернувшись «додому», відрізала собі шматок хліба і, запиваючи його водою, стала збиратися на навчання. Свекруха і її старша дочка Олеся, підозріло мовчки спостерігали за мною, не сказавши навіть доброго ранку. Але, я, як то кажуть, була на своїй хвилі, тому й не помітила їх кислі, похмурі обличчя.
Це було їх звичний вираз обличчя, варто було тільки мені опинитися в їх «приємному товаристві». Якось я запитала Олесю: – Ти чого скривилася, лимонів об’їлася, чи що? Гумор вона не оцінила, але її моралей мені вистачило на кілька років вперед. Скарга на мене тут же надійшла свекрусі і Юрі – моєму чоловікові.
У нього була дивна реакція. Подивившись на мене як на порожнє місце, він, просто потиснувши плечима, пішов гуляти ввечері до друзів, втім, як завжди, а ось мене покликати з собою він якось не подумав. З тих пір як ми одружилися, він дуже змінився, причому різко. Через тиждень спільного життя, він став зовсім іншою людиною. Думка матері і сестри була тепер завжди на першому місці, а я ось стала як собаці п’ята нога. В
сі ці спогади швидко промайнули у мене в голові, варто було мені тільки подивитися на Ларису і Олесю. Вони, немов два зброєносця, стояли в дверях, наглухо запечатавши прохід своїми «худенькими» фігурками. А я, дожовуючи хліб, мовчки просочилася між ними. Це було легко, оскільки важила я в свої 21 рік всього 45 кг. Швиденько взулась і пішла на зупинку.
Коли повернулася, мій чоловік все ще був удома. Я здивувалася, оскільки він повинен був йти на роботу, в другу зміну. Він, Лариса і Олеся сиділи в залі, за круглим столом, немов лицарі короля Артура, і активно щось обговорювали. Але, варто було тільки мені зайти, як вони тут же замовкли і дивились на мене. Я ж від подібного видовища стала голосно сміятися, аж до сліз, а їх здивовані обличчя тільки підливали оливи у вогонь мого гумору.
Але, сміятися я перестала, коли раптом почула: – Ну, так що, ми з тобою домовилися? Тоді збирайся і йди бери кредит на 10 000 (чого саме свекруха не уточнила). Юра кивнув і пішов збиратися, продовжуючи і далі навмисно ігнорувати мене.
– Ну і з чого це раптом вам так терміново знадобилися гроші? Причому саме зараз, коли ми збираємося орендувати квартиру? – Запитала я у свекрухи.
– Шпалерам вже три роки, ось і хочемо поміняти, а то ці вже набридли! – скрізь зціплені зуби прошипіла Олеся. – Але ж, ми ж з Юрою хотіли жити окремо! – Не стримавшись, закричала я.
– Замовкни! Ти тут взагалі ніхто! – закричала на мене свекруха, почервонівши чи то від злості, чи то від зусиль, коли підвищувала свій голос на таку високу ноту. Болючою луною в моєму серці відгукнулися голосно зачинені вхідні двері. Холод і страх раптом несподівано скували мене, немов затискаючи в лещата і перекриваючи дихання.
– Треба ж, я навіть і не підозрювала, що ви вмієте так голосно верещати, – спокійно сказала я і, не кажучи більше ні слова, пішла, так само голосно грюкнувши дверима … Мама мене прийняла назад з розумінням, тому з розлученням я не затягувала . З тих пір минуло вісім років і я ні крапельки не шкодую. Зараз у мене нова сім’я, дві донечки – просто чудо і нова свекруха, з якою ми з чоловіком живемо окремо. Але друга свекруха мене називає «донечкою» і завжди готова допомогти, якщо треба щось потрібно.
Фото ілюстративне з вільних джерел
