«Знайомтеся, Еліна. Вона буде вчитися з нами», – не голосно вимовила вчителька, представивши нову ученицю. Та кивнула, а після неспішно попрямувала між рядів, вишукуючи собі місце. Кожен її крок супроводжувався цікавими поглядами однокласників. Сіла поруч з Вадимом за парту. Хлопці з заздрістю подивилися на нього, а дівчата зашушукались.
«Пощастило так пощастило», – говорили йому після першого ж уроку, з чим він погодився набагато пізніше. Хочете вірте, хочете ні, а Вадик закохався. Щодня задавався питанням як стати ближче і при цьому не залишитися просто другом з яким сидять за однією партою.
Після закінчення школи Вадик поїхав в інше місто вчитися, а Еліна вийшла заміж. На весілля до неї він не приїхав, тому що не хотілося бачити її з іншим. Минуло п’ять років. Вадик повернувся і дізнався, що дівчина тепер вільна, розлучилася з чоловіком і нині живе у бабусі. Ось тоді-то і зважився піти до неї.
Придбав у наметі квіти, в магазині коробку цукерок і вже стоїть біля дверей. Дзвонить. За дверима чути човгання, а після відкрила бабуся.
– Еліна вдома?
– Ні. Поїхала, – сухо відповіла жінка, закриваючи двері.
– Надовго?
– Назавжди. А ти хто?
– Однокласник. Хотів зізнатися в любові, запропонувати руку і серце, – випалив Вадик.
– Що ж ти одразу не сказав. Проходь. Зайва рука ніколи не завадить.
– Бабусю, хто це? – почулося з сусідньої кімнати.
– Вадим.
Далі обоє пройшли по заваленому непотребом коридору до кімнати дівчини; бабуся відкрила двері і запропонувала Вадику увійти, а сама тихенько закрила за ним двері. Хлопець боязко увійшов до кімнати. На ліжку, відвернувшись до вікна, лежала вона – дівчина мрії.
– Здрастуй Еліна! Це я, Вадик. Пам’ятаєш мене? – розгублено почав молодий чоловік.
– Звичайно пам’ятаю. Як ся маєш?
– Нормально.
Виникла незручна пауза, а після він продовжив: – Хочу зробити тобі пропозицію.
– І що заважає?
– Ти не повертаєшся до мене.
– На те є вагома причина. Коли-небудь розповім. Він очікував іншої реакції, але якщо прийшов, то треба діяти.
– Ти вийдеш за мене?
– Ох, Вадику. Не та я, що була раніше.
– Що? Що трапилося?
– А ось що. Вона повернулася, показавши спотворене шрамами обличчя. Знав, що стався нещасний випадок і тепер колись миле личко виглядало інакше, але не думав що все настільки погано.
– Візьмеш мене таку в дружини? хлопець сторопів, на деякий час задумався – швидко відповідати не хотілося. Полюбив її давно, ще в школі, але брати заміж дівчину зі спотвореним обличчям не дуже-то хотілося.
– Чи згодна ти стати моєю дружиною?
– Навіщо я тобі?
– Я полюбив тебе давно і вже ніколи не разлюблю.
– Раз так, то згодна.
Кілька років Вадик доглядав за Еліною, дівчині зробили дорогу операцію і тепер вона виглядає чудово. Не настільки важливо, що з нею сталося – головне, що вони люблять один одного. Так що ніколи не переставайте любити і цінуєте тих, хто вас любить.
Фото ілюстративне з вільних джерел