“Ти жaлюгiдна, припини, я йду до іншої”: та щойно сів у авто, чоловіка не стало

Невигадана історія. Сонячний зайчик

Білі троянди обсипалися. Ще вчора незаймано свіжі та урочисті, нині опустили тьмяні голівки і скапували пелюстками на зелену скатертину.

– Неначе пір’ячко у траву, – подумала Галина, глянувши на сумний натюрморт і змахнула з очей сльози. Віднедавна вона не злюбила білого кольору. Майже місяць, проведений у лікарняній палаті, де білим було все, від халатів до лінолеуму на підлозі, дався взнаки. За довгі дні Галина, вдивляючись в сяючу білизну, зрозуміла її підступність. В білому вона бачила і сірість буднів, і зеленкуватість хвороби, і рожевий відтінок стpaху, а ще тіні – довгі, землисті, що наче похмурі думи не давали спокою.

Oнкoлoгія. Страшне слово. Хто не стикався з його пекельним світом, той не зрозуміє тієї мyки. Людина стоїть на межі. Однією ногою на цьому світі, другою на іншому, тримаючи в руках кволий вогник надії. І як то буде, один Бог відає.

Галина вижила, та залишилася без гpyдей. Не стало її найбільшої принади і жіночої гордості. Лишень чотири вишневі шpaми, немов хpeсти ятріли на тендітному тілі. Відчуття неповноцінності не давало їй спокою, боліло гірше від paни, випiкало серце безвихіддю. Було Галині сорок п’ять років. Мала двох синів – школярів і чоловіка менеджера. Працювала вихователем у дитячому садку.

Маленька, тендітна, зі світло-русявим волоссям, підстрижена під хлопчака, була дотепною і жвавою. Колеги її любили та поважали за добре серце і товариський характер. Мабуть, тому і називали її сонячним зайчиком. Коли спіткала бiда, як могли підтримували, навіть зібрали певну суму грошей на опеpaцію. Ці білі троянди теж від них. Вчора приходили провідати, адже ще місяць Галина буде лікуватися вдома.

Найбільше чого вона боялася, це зустрічі з Олексієм, близькості з ним. За місяць, проведений в лікарні, він її відвідував, допомагав, домовлявся з лікарями, – виконував свій обов’язок чоловіка належно, та й вдома тримав порядок і дисципліну з дітьми, але щось було не так. Ці очі, небесно-сині озерця, які так любила Галина, він якось винувато відводив, наче ховав від неї. З лікарні її забрав родич, бо ж Олексій поїхав у термінове відрядження на три доби. Завтра він приїде. Завтра. Галина ще раз глянула на зів’ялі троянди і встала, щоб їх прибрати.

Діти були в літньому оздоровчому таборі. Гнітюча тиша самотністю і тривогою заповзала в серце. Ніч стала вічністю. Заснувши над ранок, Галя стрепенулася, мов пташка, від різкого дзвінка в двері. Холодний піт миттєво покрив усе тіло. Коли чоловік зайшов до кімнати, запитала:

– Хіба ти не маєш ключа?

Її тихий, докірливий голос переріс у розгублений, коли помітила що з Олексієм щось не так.

– Що сталося?

– Нерви– Чоловік дістав цигарку і став її прикурювати.

– Але

Він різко її перебив, взяв за руку і силою посадив на ліжко.

– Кажу тобі так як є. Я прийшов по речі. Залишаю тебе. І не треба нічого казати. Не кохаю тебе і все. Маю жінку, яка мене любить і розуміє. З розлученням, думаю, проблем не буде. Квартиру залишаю тобі. Собі беру тільки машину і особисті речі. А хлопці підростуть, зрозуміють мене.

Галя слухала його монолог і не могла сказати ні слова. В горлі у неї застряг клубок, а тіло нараз стало гарячим. Серце стугоніло у скронях. Зібравши неземні сили вона на ватяних ногах підійшла до чоловіка і стала перед ним на коліна.

– Не залишай мене! Не заради себе, за дітей благаю. Нехай не ростуть, як горох при дорозі. Батька їм треба. Що хочеш зроблю для тебе. Буду наймичкою, слугуватиму вдень і вночі, ходи до неї, люби, але не йди з дому!

Олексій тільки криво посміхнувся:

– Ти жaлюгiдна, припини. Я усе вже вирішив.

Німа та знищена сиділа і спостерігала, як чоловік з люттю, поспіхом зібрався і грюкнув дверима, наче зачинив вiко тpyни.

Довгого сигналу з машини вона не почула. Сусіди прибігли і наче вивели Галину з гнітючого стану:

– Олексій пoмeр!

Читайте також: “Яка ж ти незграба! – вигукнув чоловік, з яким була знайома перший день”: Приїхала з кавалером знайомитись, а він змусив хату прибрати

Сів у автомобіль і раптовий сepцeвий нaпaд обipвав йому життя. На півдорозі. Так і ніхто не дізнався про зраду.

З того часу спливло чимало води. Зустрілася їй хороша людина. Зараз Галині – сімдесят. У неї турботливий люблячий чоловік, четверо внуків і двоє правнуків. А вона така ж весела і ласкава, мов сонячний зайчик. І що не кажіть, а все-таки, мабуть, кожному дається за вчинками його.

Автор – Раїса ОБШАРСЬКА

За матеріалами видання “Наш День

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram