Рита була закоренілою одиначкою. У молодості її більше цікавила кар’єра, бажання досягти чогось більшого в житті було в пріоритеті “рожевих соплів”.
Кар’єра у неї дійсно склалася – вона працювала заступником директора з кадрів в одній дуже великій туристичній компанії. Стукнуло тридцять п’ять, ніби час і про особисте життя задуматися. Але Риті нічого не хотілося. Вона жила у своїй власній трикімнатній квартирі, їздила на власному фольцвагене і робила, що хотіла. І ділити свою свободу, принаймні поки, ні з ким не хотіла.
Ще у Рити був один бзик на рахунок свого авто. Вона вперто не хотіла ставити свого “фольцика” біля будинку. На випадок стоянки авто завжди використовувала гараж. По-перше, вона вважала, що не має права загороджувати проїзд і прохід іншим людям, а по-друге, дорога до гаража – відмінний привід для прогулянки.
Ось і цього разу вона встала раненько, з урахуванням часу на дорогу до гаража. На вулиці було похмуро, всю ніч лив сильний дощ. А зараз в обличчя дув вітер з мокрими бризками. Рита щільніше закуталась в шарф і завернула за ріг.
Близько її гаража на землі темніло якась велика пляма. Підійшовши ближче, жінка сплеснула руками. На землі, прямо в калюжі, нерухомо лежав чоловік у темній куртці. Рита нагнулася і поштурхала його. Чоловік не відреагував. Рита спробувала витягнути його з калюжі і перевернути. З третьої спроби їй це вдалося.
Незрозуміло було дихає він чи ні. Жінка викликала швидку, а потім зателефонувала на роботу і взяла перший в житті відгул. Поки швидка їхала, чоловік відкрив очі і знову втратив свідомість. У лікарні, куди привезли потерпілого, у Рити запитали, ким вона йому доводиться. Рита пояснила ситуацію і впросила дозволити їй залишитися.
Пацієнт опритомнів тільки до вечора. Почав запитувати у лікарів, де він знаходиться. А дізнавшись про те, хто його врятував, попросив запросити Риту в палату.
Виявилося, чоловік приїхав у відрядження, він страховий агент. На вокзалі він сів у таксі, а далі … Далі він нічого не пам’ятав. Швидше за все, його вдарили чимось по голові і викинули з машини. Цю версію підтверджувало і відсутність гаманця і цінних речей в його сумці.
Степан дуже довго дякував Риту. Попросив посидіти з ним. Розповідав про своє життя і роботу. А Риті було напрочуд цікаво. Її заворожував його голос, прямо до мурашок заворожував.
Наступного дня після роботи жінка прийшла знову. Принесла фрукти, а, можливо, і своє серце. Коли Степан виписався з лікарні, в першу чергу він запросив жінку на побачення. А потім і зовсім відвіз її до столиці. Щоб розділити з нею свою свободу.
Фото ілюстративне з вільних джерел
