Після того, як від мене пішов чоловік, ні не так. Буде правильніше сказати – після того, як я нарешті дочекалася, щоб чоловік переїхав від мене, я довго оговтувалася. І справа не в зраді чи душевних муках, я просто стомилася від його ставлення, від постійних сварок і приниження. Я рік просила розлучення. Він створював усілякі перешкоди. А тут здавалось би нарешті можна було зітхнути і починати своє життя з чистого аркуша. Але не все так просто.
Правда, він сподівався на приминення, мало не щодня після роботи приходив до сина і просив ще раз подумати, от тільки жодних стосунків з ним я більше не хочу мати. Мені було важко усвідомити, що шість років життя викреслено, що шлюб розвалився, але я намагалася взяти себе в руки.
Тут і почалися дивацтва: я стала помічати, що часто не можу знайти якісь речі у себе в квартирі, то паспорту немає там, де він був весь час, то свідоцтва про народження сина. А потім, коли вже збиралася поновити документи, знайшла їх у кухонній шафці. Я все не могла збагнути, як вони з верхньої полиці антресолі, куди дитина ну ніяк не дістане, могли потрапити на кухню. Ну і ще кілька таких дивних випадків було. Мені ставало моторошно від свого стану, навіть думала записатися до психолога на консультацію. Ну а хто б не запанікував, коли не може згадати куди речі переклав чи коли повертаєшся додому, а враження таке ніби у квартирі хтось хазяйнував.
Всі крапки над і розставив випадок. Це був звичайний будній день, наступний після мого Дня народження, тому у мене був відгул на роботі. Я вирішила провести його з користю – завела сина до дитсадка, а сама записалася до стоматолога. Тут зателефонував колишній чоловік, сказав, що ввечері хоче побачити сина, я не заперечувала. І яким же було моє здивування, коли я повернулася додому, а він був у мене в картирі. І більш того – копирсався у моїх речах в шафі.
Я запанікувала, недарма ж кажуть “у страху очі великі”, найгірші думки полізли в голову, що це грабіжники і я не вчасно повернулася додому, а ж потім розгледіла хто це. Він навіть не зміг пояснити, що він робить у мене в квартирі, як він потрапив сюди і як взагалі розуміти його поведінку. Точніше, він навіть не наманався пояснити – лише усміхався і повторював “ну так, зайшов, що тут такого?”
Я не розумію, що має бути в голові в людини, щоб вона себе так поводила. Мені здається, що він хворий і йому потрібна допомога спеціалістів. І я реально його боюся. Що робити не знаю просто, але поведінка його більш ніж дивна.
Замки замінила, з сином дозволяю бачитися лише на нейтральній території.
