У поляка – дві дружини-українки. І обидві – з Карпат: “Хата, машина, доляри – все для санітарки”

Яцек приїхав у гості на батьківщину дружини. Мальовниче карпатське село так зачарувало поляка, що він вирішив не повертатися назад в Америку, а купити тут великий будинок і доживати віку.

Анна це як почула, мало не зомліла – вона вже мала американське громадянство, і геть не хотіла лишатися у селі. Що робити?! Та поляк був незворушний. Пише Вісник

Познайомився – і покликав заміж

Свою Анну він зустрів в Америці. Сам виріс у Польщі, та коли там запанувала криза, вирішив податися за океан. Хоч перевалило йому тоді вже за п’ятдесят, дітей не мав, бо усе життя холостякував. Тож почав освоюватися на новому місці. Спочатку працював у автомайстерні, згодом відкрив свою. Мало-помалу став заробляти доляри. А за десять років взяв у кредит будиночок на березі озера. Щастю не було меж! Тішився, як мала дитина. Вранці вмощувався на ганку у крісло, читав газету і пив каву, яку полюбив ще з дитинства у Польщі, а вечорами прогулювався берегом і милувався краєвидом. Та до повного щастя йому бракувало жіночого тепла (вік брав своє!). Хотілося на старості літ спокою, сімейного затишку.

Одного ранку купував газети. Мимоволі погляд ковзнув на пишнотiлу жінку, яка пила каву у літньому кафе. Всупереч своїй традиції, взяв і собі філіжанку та попросив дозволу сісти за її столик. Певно, вона зрозуміла його наміри, бо теж привітно усміхнулася і показала на стільчик:

– Прошу дуже.

Слово за словом – і познайомилися. Виявилося, п’ятдесятирічна Анна родом з України, з Львівщини, її село поруч з польським кордоном, де колись жив Яцек. Це ж треба! Мало не земляки, а зустрілися аж за океаном. Анна працювала у наймах – доглядала стару єврейку з України.

– Так набридла ця робота служниці! – скаржилася своєму новому знайомому. – Зараз легше, бабця не така вередлива, як раніше. Нагодую її – і бавиться в куточку ляльками, як мала дитина! – дзвінко сміялася.
Яцеку не хотілося йти додому, де він самотньо проводив дні. І у той же ранок запропонував Анні заміж. Жінка не на жарт здивувалася, звісно, навіть не очікувала такого повороту, сказала, що подумає.

Читайте також: В холодне лiжко лягaю я сама, у мене більше немає чоловіка. Щоночі ти спuш із чужою жінкою

– До вечора, – перебив її чоловік. – Моєї пенсії вистачить нам для життя.

Через деякий час вони оформили свій шлюб. Був щасливий не лише Яцек, а й Анна – не думала, що в немолодих літах суцільна нудьга обернеться такою радістю. Та все ж не покинула роботи – лише змінила.

Стала компаньйонкою для іншої єврейки, яка хотіла просто спілкування.

Хата, машина, доляри – все для санітарки

Через рік Аннині родичі вмовили приїхати в Україну. І хоч жінку в селі не чекали діти, бо їх ніколи не мала, все ж поїхала. Щодня були в гостях – то навідували Анниних подруг, то її сестер, виїжджали у гори. І Яцеку так сподобалося мальовниче село, що він надумав тут лишитися. Жінка сполошилася:

– Чи ти здурів?! А як Америка? Як дім?

– Все це не має значення. Як зірвався колись з Польщі, так мені легко зірватися з Америки. Я хочу спокою. Тут гори, річка – краса!

Проте Анна навіть й не думала лишатися в Україні. В Америці у неї хороша робота, заробіток, зрештою, зовсім інше життя. І марнувати роки в Україні, щоб лиш сидіти під боком у діда (а Яцеку вже от-от стукне сімдесят), не мала ніякого бажання. Тому поставила його перед вибором: «Або назад в Америку, або просто розбігаємося. Розлучення не дам!» Поляк все ж вибрав другий варіант. Анна не дуже розчарувалася, бо в Америці їй перепадав бізнес та будинок. А з таким «приданим» новий чоловік, та ще й молодий, знайдеться швидко. «Певно, покину ту роботу, а сама керуватиму майстернею» – роздумувала. Тим паче, на неї давненько став заглядатися сусід.

Не встигла повернутися до Штатів, як її ошелешила колишня подруга з рідного села.

– Ти знаєш, чого твій дідо лишився тут?

– Бо йому сподобалися гори.

– Анько, скільки тобі літ? Чи ти вже геть стала дурна за своїм дідом! Яцеку сподобалася твоя сестра Славка!
Жінка мало не впала зі стільчика. 30-річна Слава і 70-річний Яцек?! Ну, не дивно, що молода жінка сподобалася старому. Але що Славці у голову стукнуло?

– Його американська пенсія! Хату вже їй купив! – не вгавала подруга. – Ти уявляєш, був у неї день народження. То їй могорича приніс у лікарню на роботу Яцек! Сам усе зготував, смаколики, м’ясце. Дівки аж пищали від заздрості. А як напилися, то просили Яцека і їм знайти таких багатих дідів.

У Анни, хоч і не дуже жалкувала за чоловіком, все ж серце занило: це ж треба! Вона по-родинному ходила у гості до тої Славки, а вона їй у спину всадила ножа! «Я розумію, – думала собі, – що сестрі не солодко з дитиною, чоловік давно покинув. Перебивається на зарплату санітарки. А тут таке багатство: хата, машина, доляри!»

Наступного дня пішла на океан, вляглася на теплий пісочок, підставляючи променям своє ще розкішне тiло. Дивилася у синю далечінь, хвилі одна за одною накочувалися на берег. Вітер гнув пальмове листя і раз по раз зривав капелюха з голови, скуйовджуючи її довгі коси. «Ух, життя прекрасне!» – подумала і вирішила.

– Та не гризися так, Славцю, – підбадьорила зажурену сестру по телефону. – Дарую тобі Яцека, живи з ним. Дам йому розлучення. Мені, знаєш, теж добре. Все маю, на океані під сонцем лежу, не життя, а казка. Чуєш, як хвилі б’ють? Ото-то. А ти гляди собі діда. Може, ще діток йому народиш. Ха-ха! – залилася сміхом від свого дотепного жарту.

– Народжу. Взимку, – гордо відповіла Слава.

Анна аж поперхнулася від несподіванки, але сьогодні була щаслива, тому змилувалася:

– То й роди. У нову хатинку – нову дитинку. Хату маєш, машину теж. Буде тебе возити.

– Віддав мені.

– А як же Яцек?! Він не звик без машини!

– Каже, що треба ходити пішки – чоловіче здоровля береже.

Юлія ШЕВЧУК, Львівська область

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram