“Ніна, ти знову тут стоїш, як дитина, що не може вирішити, чи варто їй мати червону чи синю сукню!” — голос Олександра, як ніби прорвався з її спогадів, змусив її здригнутися.
“Як це він міг сказати? Вона тоді навіть не зрозуміла, чому це його так зачепило, чому йому важливо, що вона вибрала саме ту чи іншу сукню.” Але тепер вона розуміла: він завжди прагнув контролювати кожен її крок.
Ніна і Олександр були не просто двоє людей, це були два світи, які постійно зіштовхувалися, але були геть різними.
“Ви чого знову сперечаєтесь?” — сказала Ксенія, подруга Ніни, коли вони сиділи в кав’ярні, а Ніна все ще переживала черговий розрив з Олександром.
Ксенія добре знала їхні стосунки: їхні недомовленості, і те, як вони щоразу поверталися один до одного. Але цього разу Ніна була іншою. Вона вирішила, що цього разу буде по-іншому.
“Тому що він не розуміє, що я хочу від нього. Я не можу бути тільки його дружиною. Я хочу бути і собою, я хочу мати своє життя!” — сказала Ніна, ледь стримуючи сльози. Вона так давно намагалася знайти баланс між своїми бажаннями і тим, що від неї хотів Олександр.
“Може, ти просто з ним не маєш бути?” — запитала Ксенія. Ніна мовчала. Вона не могла відповісти на це питання, адже Олександр був її любов’ю і найбільшим тягарем одночасно. Як відпустити людину, яка була твоїм Всесвітом?
Але через рік Олександр знову прийшов до неї, і знову запитав: “Ми можемо почати спочатку?” Ніна згадала все, що пережила, і, здавалося б, знову відчувала те саме тепло, яке колись наповнювало її серце.
“Ти дійсно змінився?” — запитала вона, хоча насправді прекрасно розуміла, що це питання не має сенсу. Вони обидва знали відповідь.
“Я змінився, я більше не буду тобі нічого говорити, що ти щось робиш не так, я просто хочу бути з тобою, Ніно.” — сказав він, і його слова звучали так, як ніби він сам почав у це вірити.
І вона повірила. Але через кілька місяців старі проблеми повернулися. Однак невдовзі Ніна знову виконувала вимоги чоловіка і повинна була забути за власні бажання.
І тоді, одного дня, коли їхня суперечка знову переросла в щось більше, Ніна вирішила: достатньо.
” Ти знову став тим самим, Олександром. Ми не можемо бути разом, бо ти знову хочеш все контролювати, а я більше не хочу так жити.”
“Ти хочеш залишити мене?” — його голос був похмурий, але в ньому вже не було того гніву, що колись виникав під час їхніх суперечок.
“Я не залишаю тебе, Олександре. Я залишаю те, що ми з тобою створили.”
Але не минуло й місяця, як Олександр знову з’явився у дверях її квартири.
“Я ж казав тобі, що я змінюся, Ніно!” — він виглядав так, ніби все готовий дати їй. І цього разу Ніна справді бачила, як він намагається змінити свої звички.
Вони знову розпочали стосунки, але тепер Ніна не сприймала їх як романтичний новий початок. Вона побачила його з іншого боку, і це було не тільки змінене ставлення, а й вона сама стала іншою.
Жінка більше не бажала бути слабкою, вона захотіла бути сильною, незалежною, але водночас із ним.
“Ти справді готовий?” — запитала вона, споглядаючи його, а потім додала, — “Я боюся знову отримати те ж саме, що й раніше.”
“Я готовий, Ніно. Я буду уважний. Я буду слухати тебе.”
Але їхні чергові стосунки закінчився, як і всі попередні: через деякий час Олександр знову повернувся до своїх звичних манер. І Ніна зрозуміла, що не зможе більше пройти через це.
Третій їхній розрив пройшов так само, як і всі попередні: несподівано і без зайвих пояснень. Ніна відчула, що більше не хоче жити в цьому коловороті — вона набула сили і незалежності, щоб відпустити.
Але це не означало, що вона забула його. Часом, сидячи в тиші свого дому, вона згадувала все, що було між ними — їхні веселі миті, їхні суперечки, які з часом здавалися їй вже не такими важливими.
“Я досі тебе люблю, Олександре”, — думала вона, сидячи за чашкою чаю, але розуміла, що це більше не важливо.
“Ніно, ти знову з ним?” — запитала Ксенія, коли вони зустрілися через кілька років після останнього розриву.
“Ні, Ксенія, я більше не хочу повернутися до нього. Ми завершили цю історію. Я не можу вічно жити в минулому. Я маю знайти свій шлях.” — відповіла Ніна, і в її словах не було ні суму, ні жалю.
А тепер, після всього цього, я хочу запитати вас любі читачі: як ви вважаєте, чи може любов бути такою, щоб витримати багаторазові спроби та розірвання стосунків?
Галина Червона
