З чоловіком ми знайомі ще з дитинства, добре спілкувалися, товаришували, але любові, про яку я так мріяла, не було. Усвідомлення того, що я закохалася, прийшло лише тоді, коли у Колі з’явилася дівчина. Я ревнувала його до неї дуже сильно, але при ньому намагалася не показувати цього. Коли вони розлучилися, я відчула полегшення, але зізнатися в своїх почуттях не змогла боялася зруйнувати вже сформовані дружні відносини.
Ми навчалися в одній школі, в паралельних класах, тож закінчили школу разом. По іронії долі вступили до одного вузу. В інституті на нього задивлялись різні дівчата, можна сказати, навіть бігали за ним. Він був красивий, високий, підкачаний з голубими очима. Як в такого не закохаєшся? До себе людей він притягував, як магнітом, викликав довіру своєю наївністю і відкритістю, але в той же час він міг бути серйозним і відповідальним.
Я і не помітила, як Коля зблизився з однією дівчиною. Коли я це зрозуміла, було вже пізно: він зробив їй пропозицію, хоча всі наші знайомі намагалися його від цього відмовити.
Вони одружилися, а я з тих пір була просто дуже близьким другом для Колі. Його дружина навіть лаялася з ним через мене, мовляв, між чоловіком і жінкою не може бути дружби. Коля їй завжди давав чітко зрозуміти, що я всього лише друг дитинства і нічого більше. Я навіть тоді вирішила, що якщо він буде щасливий, то і мені буде добре, адже я все одно можу бути поруч.
Коли вони були одружені трохи більше року, на п’ятому курсі, Коля дізнався, що його дружина проводить час з іншим хлопцем. І що роман цей не швидкоплинний, а триває протягом усього їхнього недовгого сімейного життя. Я не знаю, що там відбувалося, і не хочу знати, але одного разу Коля прийшов до мене, весь понурий і засмучений. Це був не той чоловік, якого я знала.
Тоді мені хотілося підтримати Сашу, всю ніч ми з ним розмовляли, він начебто навіть відійшов, але всерівно став якийсь інший. Він подав на розлучення відразу ж. Так як йому нікуди було йти, я запропонувала пожити в мене.
Я навіть не знаю, як так вийшло, але чергову ніч ми провели разом. Я була у нестямі від щастя – найдорожча мені людина нарешті належить тільки мені! Ми одружились, в нас народилась донька.
Батьком він став чудовим і чоловіком хорошим. Але весь час він намагається мене контролювати, сильно ревнує, навіть не довіряє, перепитує кілька разів де я була, чи куди ходила. Говорить, що боїться повторення свого минулого шлюбу і постійно просить вибачення за свої ревнощі і надмірну опіку. Це мене турбує.
Як мені зробити так, що б він перестав мене контролювати і почав довіряти? Адже я довго чекала його, навіть не подумую про зраду. Але як це пояснити чоловікові?
Фото pixabay.com
