Вікторія Кравець переїхала в Квебек близько двох років тому, вийшовши у віці 40 років заміж за канадця. До цього вона жила у Вінниці і працювала фінансовим директором приватної фірми, а зараз удосконалює мову і планує працювати інтернет-маркетологом. Публікуємо її розповідь від першої особи.
Розповідь можна було б красиво назвати «Почати життя заново в 40 років – Канада: Квебек», але це буде не зовсім правдою. Коли я поїхала в іншу країну, весь мій досвід радянського дитинства, пострадянської юності і української зрілості – залишився зі мною. Що добре: зміни в житті і постійне навчання – не в новинку, унікальність і несхожість – в моді. І погано: інтегруватися ментально, культурно і професійно – значить змінити свій сформований менталітет на їх менталітет.
Мій чоловік – канадець з Квебеку, нащадок перших французьких переселенців. Відразу зазначу, що Квебек відрізняється від інших провінцій країни франкомовним населенням і постфранцузскім менталітетом, який, як і мова, американізованого під впливом сусідів. А ось мій список очікувань і реальності.
1. Погода і природа. Кінець грудня 2015 року, третій за рахунком літак маршруту «Київ-Квебек» приземляється в аеропорту Квебека близько опівночі і до ранку випадає близько метра снігу.
Середній сніговий покрив тут, з урахуванням усадки снігу і відлиг – більше 1,2 метрів. З температурами від -25 градусів взимку до +35 влітку.
Через підвищену вологість все росте, як в джунглях. Зате краса «жaxлива»: кількість квітів і декоративних дерев (іноді і тропічних) на вулицях біля всіх видів будівель зашкалює. Дика природа теж наче відчуває, що Канада – цивілізована країна, і рости як попало тут не прокотить. Я живу в передмісті і у себе на ділянці спостерігаю білок, ховрахів, ящірок і маленьких різнокольорових пташок.
2. Освіченість. Супервідповідальність, суперволодіння новими технологіями, супервихованість: це все про тих, хто на вершинах кар’єрних сходів. Решта освічені рівно настільки, наскільки це необхідно для їх рівня життя. У віддалених північних провінціях є люди без повної середньої освіти; чимало людей у віці не користуються інтернетом. Вища освіта в Квебеку можливо тільки після отримання професії в училищі (сежепе). Багато людей не хочуть витрачати п’ять років на університет, який сам по собі не забезпечує хороше робоче місце.
3. Люди і поведінка. При згадці України або Польщі часто бачу здивовані обличчя канадців. Для себе зрозуміла: при спілкуванні з місцевими ставити питання або відповідати можна і не по суті справи, головне – щоб красиво звучало. У той же час, вони люблять спілкуватися: навіть незначні питання обговорюються ретельно, на час не звертають уваги. Але в разі ділових дзвінків найчастіше розмовляю з автовідповідачем: тут, якщо людина занурена в задачу, на дзвінки вона не відповідає.
Тут далеко не всі пунктуальні і акуратні, але посмішки і ввічливість – повсюди. Правилом хорошого тону вважається волонтерство та благодійність.
4. Комфорт і порядок. Всі сервіси тут на службі суспільства, що для кожного особисто загрожує місячними очікуваннями прийому лікаря, здачі іспитів на права і так далі. Поліція екіпірована штатом дбайливих і доброзичливих психологів, але патрульні стрiляють після першого невиконаного наказу.
Бюрократія теж є. Правила дорожнього руху тут суворі, але зрозумілі, комфортні і логічні, але численні і часті знаки можуть призвести до затримки в місті неймовірно. На магістралях – навпаки: є нижній ліміт швидкості, і з тим, щоб зупинитися, можуть бути проблеми.
Дороги ремонтуються щороку, що викликає невдоволення жителів через блокування руху. Але в провінції дороги середньої якості.
Країна велика, щільність населення – одна з найменших в світі. Відстані величезні, а з ними великі і машини, і будови, і навіть двері, упаковки товарів і предмети особистого користування. Одиниці вимірювання – фути, фунти і милі – часто використовуються і плутають.
5. Мова та інтеграція. Я думала, що знаю французьку на базовому рівні, і вже точно розрізняю її на слух, але помилялася: це була ілюзія. Я застигла, почувши перший раз розмову мого чоловіка з сином. Це було схоже на звуки, які видають дельфіни – набір голосних, вимовлених з повним ротом картопляного пюре. У відповідь мені сказали, що моя мова складається з одних приголосних, і навіть птахи виражаються ясніше мене.
Щоб стати своїм для них, потрібно говорити на їхньому сленгу і в їх манері. В іншому випадку вони не впевнені, чи можеш ти хоча б скористатися всіма пристосуваннями сучасного туалету, якщо звичайно ти не говориш чистою англійською, німецькою або французькою. Зате тут є все для вивчення мови: курси з ранку до вечора, всіх форматів, безкоштовні або навіть доплачують тобі: все залежить від умов імміграції. На іспиті – складні завдання з життя.
Дискримінація будь-якого роду заборонена навіть на початковому етапі – жарти про жінок, наприклад, сприймуть не всі.
6. Робота. Роботи та сервісів з її пошуку багато, тільки вибирай. Але закордонний диплом зазвичай проходить переоцінку і вимагає місцевого стажування, на яке брати не хочуть. Тому краще переучуватися, починати з простої і/або нової роботи: на щастя, навіть мінімальна зарплата покриває первинні потреби. Навчають по вузькій спеціалізації, швидко, якісно.
7. Ціни і вибір. Я не очікувала такого вибору продуктів: ніколи навіть в Європі не бачила такого розмаїття в харчуванні за такими прийнятними цінами. У той же час, канадці все ще люблять шкідливу їжу.
Цінники на товари завжди без ПДВ. Не всі кафе і магазини працюють ввечері.
Ціни на нерухомість в провінції Квебек не набагато вищі, ніж по Києву і області, а інфраструктура в рази краща. Це правда, що більшість канадців живуть в кредит, маючи великі будинки і люксові машини, плюс інформаційне суспільство і трафік на дорогах – все це породжує cтрeси і дeпресії.
Читайте також: Сповідь емігрантки: українка про труднощі та міфи з життя в США
8. Здоров’я і екологія. Дeпрeсії, до якої можуть віднести і відсутність посмішки на обличчі, лікуються медикаментами, як застуда, повсюдно. Вітаміни і харчові добавки є невід’ємною частиною раціону.
Сортування сміття, питна вода з-під крана і чистота вулиць говорять про високий рівень якості життя, а кількість парків, пішохідних маршрутів і велодоріжок надихає. Канада – велосипедна країна і тут відкрито найдовший в світі пішохідний маршрут. Бігають навіть повні люди, я ними захоплююся. Одного не розумію: чому люди, в тому числі люди похилого віку та з дітьми, гуляють і займаються спортом в розпал спеки під сонцем.
Відкриттям для мене стало агрохоббі канадців: вони люблять збирати у вихідний ягоди, яблука, заплативши за це гроші. Тут взагалі можна знайти заняття для всіх видів творчості.
9. Жінки і зовнішність. Тут розчарую: недивлячись на стереотипи щодо доглянутості тутешніх жінок, поряд з повними жінками різного віку є чимало підтягнутих, стильних і доглянутих дам. Але їх стиль і навіть колірна гамма в гардеробі відрізняються від європейського. Я б, наприклад, все ж вважала за краще одягатися в Європі.
Але в цілому, як мені здається, канадці – одні з найпростіших і милих людей в світі, а Канада об’єднує високорозвинену економіку з гуманістичною ідеєю.
