Вийшло так, що одружився я третій раз. І з цієї нагоди ми нещодавно купили нову квартиру, поїхали зі свого міста.
В один прекрасний день сиджу на роботі, дзвонить дружина: – Привіт коханий. Не хочеш розповіси про свою коханку?
Я нічого не зрозумів, але про всяк випадок перепитав, чи все в порядку.
– Просто на домашній телефон дзвонила жінка. Сказала, що вона твоя коханка і ми з нею цікаво поговорили. – і інтонація у подружжя така дивна, не властива для таких випадків. У мене ще більше округлилися очі, коли зрозумів, що все я правильно почув. Для якихось походів «на ліво» я занадто тупий, та ще й ледачий. Це ж залицяння якісь, подарунки, з’ясування стосунків, конспірація. Та й ім’я в кінці кінців запам’ятовувати треба. Ну це все. Жодного разу навіть не думав про зраду.
Продовжую слухати подробиці від дружини. Коханка розповіла їй як добре нам разом, і що з дружиною я з жалю, і взагалі готовий зібрати речі хоч зараз, й іншу єресь, від якої я все більше дивувався. І чомусь дружина вже майже в голос сміялася. Питаю в неї: – Що з тобою? По-моєму, це не привід для веселощів, у тебе чоловік козел виходить.
– Ну просто ти у мене Володимир, а вона все називала якогось Мішу. Тому питань немає. Приїхав додому, стали розбиратися, що за плутанина. Дістали документи, що залишилися від покупки квартири. Вгадайте ім’я продавця? Правильно, Михайло. Загалом, вчасно мужик з цієї квартири з’їхав.
Фото ілюстративне з вільних джерел
