В один прекрасний день, я повернулася додому з роботи, а на порозі мої речі зібрані. Мама, ховаючи очі, пробурмотіла: – Ти це, зла не тримай. Не місце тобі тут. Щастю ти чужому перешкода. Моя сестра, яка чекала дитину, залізла в ліжко до мого чоловіка під мовчазне схвалення найближчих мені людей – батьків

Є у мене сестра. Поїхала вона 7 років тому до столиці, до вишу вступати. Вступити – не вступила, а от заміж за багатія вискочила. І стали ми для неї людьми другого сорту. Приїде, морду від усього верне.

На стіл накриєш – фу, їжа для жебраків, я таке не їм. Чоловік у неї так не випендрювався, як вона.

Я вийшла заміж, дитинкою Бог благословив. Ми жили з моїми батьками, збирали на своє житло. Кімнату сестри, природно, зайняли. Вона і не проти була:

– Все одно я в цю дірку не повернуся.

Маленький у мене пішов в садок, я вийшла на роботу. І тут в наше розмірене життя повернулося сестра – вона дитини на боці нагуляла, чоловік її і виставив.

Повернулася ця цяця та давай правила свої встановлювати. Працювати вона не пішла – не царська це справа. Хоча могла б, термін ще маленький був. А батьки шкодували улюблену доньку, та по-тихому їй гроші, наші з чоловіком накопичення, і віддали.

Ні, у нас не було конфліктів. Я з ними не лаялася. Просто, в один прекрасний день, я повернулася додому з роботи, а на порозі мої речі зібрані. Мама, ховаючи очі, пробурмотіла:

– Ти це, зла не тримай. Не місце тобі тут. Щастю ти чужому перешкода. Ось тобі грошей, на перший час. Богом прошу, не лізь ти в їхнє життя!

Моя сестра, яка чекала дитину, залізла в ліжко до мого чоловіка під мовчазне схвалення найближчих мені людей – батьків. Я забрала сина і пішла.

Кілька років ми з сином прожили в орендованій квартирі. Чоловік навіть і не думав допомагати власному сину. Навіщо, потрібно ж утримувати чужу дитину.

Бабуся з дідусем викреслили старшого онука зі свого життя. Вони просто забули про наше існування.

А зараз про мене згадали. Сестра по інтернету познайомилася з іноземцем, зробила документи, він оплатив їй квитки. Загалом, вона втікла, кинувши дитину і мого колишнього чоловіка.

І зараз, на думку всіх оточуючих, я повинна знову вийти заміж за колишнього чоловіка, повернутися жити до батьків і виховувати дитину сестри, як свою власну. Ні дякую.

Я розсміялася їм в обличчя. Єдина людина, якій я повинна щось – мій син.

Вони покривали зраду чоловіка з сестрою, вони виставили з дому мене і власного онука, позбавили дитини батька.

А тепер вони чекають, що я як миленька прибіжу і буду грати з колишнім чоловіком в щасливу сім’ю?

Не дочекаються!