Колись, в далекому 10-му класі я був закоханим в одну дівчину. Звали її Аліна. Спільні походи в кіно, прогулянки за ручку по набережній — все, що було між нами. Звичайні короткотривалі підліткові стосунки.
Я поїхав до міста вступати в університет, а вона залишилася довчитися ще рік в школі. Звичайно, що у місті в мене були стосунки з іншими дівчатами, я навіть одружився, не через велике кохання, просто так склалося.
Зараз в мене є престижна робота. Мій офіс находиться в центрі міста, і я ходжу на обід в кафе, що неподалік. І от, одного разу, в цьому ж кафе я зустрічаю Аліну. Ту саму дівчину з якою зустрічався в школі. Вона сиділа за сусіднім столиком.
Я підійшов привітатися і ми проговорили декілька годин поспіль. Як виявилося, вона теж після школи приїхала в місто навчатися, так і залишилася тут. А працює вона в будівлі за рогом, тож ми часто почали обідати разом.
В один прекрасний момент я зрозумів, що мої почуття до неї знову спалахнули з неймовірною силою. Я відчував себе зрадником, адже дома на мене чекала дружина. Як мені не було боляче і прикро, але я припинив наше спілкування. Згодом, з невідомих причин, стосунки з дружиною зайшли в глухий кут, і вона подала на розлучення.
Відтоді минуло вже два роки. Два роки шаленого, справжнього кохання. І я дуже щасливий! Моє швидкоплинне дитяче кохання виявилося найщирішим, а вчора вона відповіла мені “так” на найважливіше запитання в житті.
