Вадим стояв біля дверей, поправляючи джемпер. Погляд його був збентежений, а думки — мішаниною.
— Що я роблю? — прошепотів він сам собі. Минуло вже три роки з того часу, як вони з Дариною розлучилися. Вона була колишньою дружиною, з якою він провів десять років свого життя, але чомусь сьогодні, в цей особливий день — на старий Новий рік, він відчув потребу запросити її.
Просто так. Можливо, через спогади, можливо, через те, що він знав що колишня живе сама і недавно почувалася не добре,то не хотів щоб вона залишатися на самоті.
Вадим не знав, що саме змусило його зателефонувати Дарині. Він ще пам’ятав її погляд, коли він сказав, що більше не може продовжувати їхні стосунки. Тепер його життя було іншим — з Христиною, але все ще сповнене того болю, який колись причинила розлука з Дариною.
— Привіт, Вадиме, — відгукнулася вона на дзвінок, коли він попросив її приїхати. — Мені трохи дивно, але я прийду. Що ж, свято є свято.
І ось зараз, вона стояла перед ним, одягнена в той самий пуховик, який колись носила, коли вони разом прогулювалися вулицями міста. Вона виглядала так само — трохи змученою життям, але все ще привабливою.
Дарина зайшла в квартиру, і її погляд одразу впав на кухню. Вадим навіть не встиг запитати, чи хоче вона чаю, як вона вже понишпорила в холодильнику.
— Ти, здається, знову любиш ці свої мариновані огірки, — з усмішкою промовила Дарина, виймаючи банку. — Нічого не змінилося.
Вадим здивовано подивився на неї, але не сказав нічого. Він був переконаний, що цієї ночі не варто нічого робити, щоб не порушувати ту тонку грань, яка залишалася між ними.
Але Дарина не здавалась. Вона пішла в іншу кімнату, де стояло ліжко, і, не сказавши жодного слова, впала на нього, розслаблено відкинувши голову на подушку.
— Що ти робиш? — запитав Вадим, наближаючись до неї. — Просто відпочиваю. Це моє місце, я тут часто спала, — відповіла Дарина, ніби це було найприродніше у світі.
Здається, Дарина не відчувала межі між тим, що було раніше, і тим, що є зараз. Вона почала все використовувати, немов нічого не змінилося, ніби вони ніколи не розлучалися.
Вадим не міг зрозуміти, що з цього всього відбувається, і чому вона так поводиться. Що їй треба? Що від нього хоче Дарина? Чи не було це якимось старим бажанням повернути все назад?
Через кілька хвилин Дарина встала, підійшла до вікна і подивилась на вулицю, де сніг падав. — Не знаю, чому я так приїхала, — тихо сказала вона, повертаючись до Вадима. — Можливо, щоб побачити, чи змінилося твоє життя без мене.
— І що ти побачила? — відповів Вадим, намагаючись приховати свої емоції.
— Поки що нічого особливого. Ти такий самий, тільки з іншою жінкою, — усміхнулася Дарина, як завжди, з ноткою іронії в голосі.
Вадим відчув, як він змінюється від її слів, але замість того, щоб відповісти щось емоційне, просто мовчав. Він не знав, як поводитися, адже її присутність тут — це було як відкрити старі переживання.
Добре що хоча б Христини ще не було вдома, вона ще не приїхала з роботи. А Дарина наче знала це і тому ніби спеціально швидше приїхала щоб побути з Вадимом наодинці.
— Вадим, я не хочу нікого ображати, але коли я тут, я відчуваю, що все це все одно моє, — сказала вона і сіла на ліжко. — Але ти змінився. Ти не той, ким був, коли ми були разом.
Вадим стояв мовчки, спостерігаючи за нею. Він почувався, ніби застряг у часі. Все було настільки знайомо і водночас таке чужорідне.
— Чому ти не можеш просто залишити все в минулому? — нарешті спитав Вадим, його голос звучав більш вперто, ніж він хотів.
— Я не можу, Вадим, — відповіла Дарина, зітхнувши. — Бо не все можна просто залишити. Багато чого залишилось, незавершеного.
Дарина повільно підійшла до Вадима, відчуваючи його напругу. Вона помітила, як його плечі затискаються, а очі відводяться вбік, немов він намагається знайти відповідь на запитання, яке не озвучене.
Вони стояли в тій самій кімнаті, де колись все було їхнім — їхнім простором, їхнім життям. І хоча минуло багато часу, Дарина відчувала, як важко йому зараз бути тут, разом з нею.
— Вадим, я… — почала вона, але не встигла договорити, бо його погляд став ще більш зосередженим, ніби він чекав чогось.
У ту мить двері квартири різко відчинилися, і на порозі з’явилася Христина. Вадим обернувся, і його серце застукало сильніше, коли він побачив її здивований погляд.
— Ой, вибачте… — сказала Христина, стоячи в дверях, її голос був сповнений того самого здивування, але й болю. Вона тримала пакети з продуктами в руках, і вони впали на підлогу, коли вона виявила, що чоловік не один.
Дарина теж здригнулася, вона була готова до цієї ситуації, але навіть для неї момент був надто важким. Щось змінилося в погляді Христини — тепер там не було просто здивування, а й нерозуміння того, чому вона побачила Вадима людину в такій компанії.
— Христина, — Вадим спробував пояснити, його голос звучав рвучко, але Дарина не дозволила йому заговорити. Вона наблизилася до нього ще ближче.
Христина стояла на порозі і дивлячись на них з явним розчаруванням. Вадим зробив крок уперед, спробувавши наблизитися до Христини, але вона відступила.
— Я просто запросив колишню дружину на Новий рік, тому що… — його слова затихли, не маючи можливості пробитися крізь тишу, яка заполонила кімнату.
— Тому що тобі жаль її чи тому що ще любиш? — перебила Христина, її голос був сповнений гніву.
Вадим не знав, що сказати. Він був абсолютно розгублений. Йому не було легко, і він розумів, що зробив помилку, але не вмів пояснити цього Христині.
— Христина, послухай, я не хотів… — він намагався зробити крок до неї, але вона підняла руку, зупиняючи його.
— Я не хочу слухати твої пояснення! Ти знову повернувся до того, що залишив у минулому, і не задумався про те, що це може зруйнувати все, що ми побудували! — Христина намагалася втримати сльози, але вони все ж покотилися по її щоках.
Дарина стояла, вона хотіла бути причиною цієї сварки, але водночас вона вже відчувала, що її присутність вже поки не потрібна.
Вадим, замість того щоб зробити вибір між двома жінками, лише збентежено мовчав. Він не міг повірити, що його наївне бажання допомогти колишній дружині призвело до такого результату.
— Я піду, — сказала Христина, її слова були холодними. Вона взяла свої пакети та швидко покинула квартиру, не озираючись назад.
Вадим стояв, як ошелешений, не знаючи, що робити далі. Він відчував, як у ньому виникає порожнеча. Він бачив, як його життя, побудоване з надії і нових початків, руйнується за одну мить через старі помилки.
Дарина залишилася одна в кімнаті, в той час як Вадим підходив до вікна і дивився, як Христина йде по сходах. Він відчував себе, як в пастці — між двома світами, між двома жінками, і не знав, як вийти з цього.
— Вибач, — промовила Дарина, її голос був майже непомітний. — Можливо, я не повинна була приїжджати. Хоча в глибині душі жінка раділа.
— Так, мабуть… — Вадим важко зітхнув, не знаючи, що більше сказати. Дарина зібралася і пішла. Але в думці та мріях вже уявляла своє повернення до Вадима і такої рідної квартири.
Вадим залишилися мовчати в тій самій кімнаті, де колись було так багато щастя, і де тепер все було зруйновано через просте бажання допомогти тому, хто колись був частиною його життя. Те, що почалося як добрий жест, згубило його нову сім’ю.
Олеся Срібна
