Варвара вислухала невістку уважно. Вчинком сина обурилася. Марину втішила. Пообіцяла допомогти їй повернути чоловіка в сім’ю. Такого цирку школа ще не бачила, але обіцянку свекруха виконала

Варвара Степанівна в суботу чекала дорогих гостей. Пироги й інші страви урочисто стояли на столі. З обласного центру до неї в село повинні приїхати син з дружиною. Цілий місяць не бачились. Їй 75 років. Жінка бадьора, весела. Чоловіка її не стало п’ять років тому. Дочка, яка проживає в райцентрі, і син звали її до себе. Але мати звикла до сільського життя, та й рідний дім шкода залишати.

Ну нарешті то! До воріт підрулила бежева Лада. Але що це? Вийшла одна невістка. Захопивши сумку, увійшла у двір. Господиня поспішила їй назустріч.

– Марино, здрастуй! А де Валера?

– Добридень, мамо! Давай в будинок зайдемо. Там все розповім, – сказала сумним голосом гостя і попрямувала до високого ганку. Жінки увійшли в будинок. У кухні Марина вийняла подарунок для господині – нову кофту, а також продукти. Свекруха посадила її за стіл, стала було пригощати. Але перервалася і тривожно запитала: – У мене серце не на місці. Марино, що з Валерою сталося?

– Так живий-здоровий твій син. Навіть занадто здоровий … Кинув він мене, – сумно промовила невістка.

Мати охнула, очі її округлилися. Похитуючи головою, вона слухала сповідь дружини її сина, який обрав веселе життя і пішов до іншої жінки молодшої за нього на дванадцять років. Сивина в бороду – біс в ребро. Прямо за народною приказкою трапилася така оказія. Півстоліття нині йому виповнилося, півжиття з дружиною прожили. Старша дочка заміж три місяці тому вийшла. Молодша в шостому класі вчиться. Робота є, слава богу. Трудяться в одній школі: Валерій – учитель фізики, Марина в початкових класах викладає. Живи та радій!

Бували, звичайно, розмовки у подружжя. Надто гордою іноді Марина себе показувала. А Валера гарячий, весь в батька. Часом дружина візьметься засуджувати знайомих. А Валера нервує  через це. Ну, у всіх бувають різні дивні речі … А тут, виявляється, влаштувалася до них в школу в минулому році математичка. Разлучена, двох дочок має. І давай бесіди заводити з Валерієм Івановичем.

То про те, як домашні завдання з дочками з фізики краще зробити. То про наукові відкриття. Та такий ніжний голос у цєї Галини Олексіївни, а очі прямо олійними робляться, коли на Валерія дивиться. Особливо ласкава з ним, коли з дружиною посвариться. На вчительських вечорах норовить ближче до нього виявитися, щоб на танець запросив. А дружина ревнує. Знову сварка. Звинуватив чоловік дружину в нестерпному характері і пішов до Галини на початку відпустки. Ось вже другий тиждень доходить, як він покинув законну дружину.

Вислухала невістку свекруха уважно. Вчинком сина обурилася. Марину втішила. Пообіцяла допомогти їй повернути чоловіка в сім’ю, коли та його любить і готова пробачити зраду. Зателефонувала синові, той не відповідає. Варвара Степанівна вирішила діяти. У неділю поїхала з невісткою. На другий день вирушили разом.

Марина працювала в шкільному таборі. Варвара Степанівна сина в кабінеті фізики не застала. Той недавно чергував дружинником, тому відпочивав. Мати недолугого сина подалася в учительську. Увійшла, голосно привіталася. Перед нею сиділо близько десятка педагогинь, які ще не у відпустці.

– Хто тут Галина Олексіївна? – голосно запитала жінка.

– Я … Що Ви хотіли? – відволіклася від звітів симпатична жінка. Варвара Степанівна зазначила про себе, що розлучниця – блондинка фарбована, на відміну від невістки.

– Я мати Валерія Івановича. Як вам не соромно?! Чужого чоловіка забрали, сім’ю хочете зруйнувати! На чужому горі щастя не побудуєш, дорогенька!

– Навіщо Ви в школу прийшли? І я Вам не дорогенька! – спалахнула розлучниця.

– Сама не змогла свою сім’ю зберегти, тепер чужу розбивши?! Мабуть, не дарма ти самотньою була! – мчала на весь мах жінка. Колеги вчительки з цікавістю прислухалися до діалогу. Після хльостко кинутого «Безсовісна!» з-за столу піднялася висока вчителька з владним поглядом. Піднявши застережливо руку, вона відрубала: – Заспокойтеся, громадянка! У нас тут чимало самотніх жінок. Це не означає, що вони погані. І ми не дозволимо ображати нашу колегу!

– Ну, я знайду на вас управу! – крикнула Варвара Степанівна. Вона кинулася на перший поверх. Заглянула до директора школи. Висловила їй свою думку про моральне обличчя Галини Олексіївни. Директриса спробувала її заспокоїти. Сказала, що поважає її сина з невісткою і Галину Олексіївну. Обіцяла поговорити і сином, і з розлучницею.

Мобільний сина вперто мовчав. Варвара Степанівна дізналася адресу його коханки і вирушила туди. Син здивувався, коли побачив матір. Та викликала його на переговори. Бесіда відбулася в найближчому парку. Спочатку мати отчехвостила сина за розпусту, не даючи йому вставити слова для виправдання. Потім Варвара Степанівна змінила тон. Стала з жалем говорити про те, як горює Марина. А Оленька, дочка молодша, сльозами вся спливла, тільки і повторює: «Як тато міг нас кинути?» Вночі чутно, як вона ридає. Нікуди з дому не виходить.

Оленька, звичайно, засмутилася. Однак бабуся згустила фарби. Занадто багато подружок у дочки. На секцію бадмінтону та продовжувала ходити із задоволенням. В Інтернеті пропадала. Але Варвара Степанівна поставила собі за мету: повернути сина в сім’ю. Її зусилля не повинні пропасти марно.

Розмова з матір’ю змусив сина задуматися. Одного разу Галина веліла йому зводити її дочок в цирк. Раптово Валерій розлютився. Заявив, що у нього своя дочка є, її хто куди зводить? Слово за слово – вийшла сварка. Захопив свої речі Валерій і повернувся в свою сім’ю. Старання матері увінчалися успіхом.