Варя ледь пішла до кабінету чоловіка і на столі справді побачила книгу в синій обкладинці, а всередині її фотографія, списана якимись знаками. Вона здивувалася, навіщо чоловіку було щось малювати на ній. Він зробив найгірше, виявляється

На весіллі Марина дивилася на свою щасливу подругу з якою разом виросли та раділа, милуючись молодятами. Вони давно дружили з Варварою – у школі сиділи за однією партою, до інституту вступили разом, в одній кімнаті у гуртожитку жили.

На п’ятому курсі Варя познайомилася з Юрою, вони так одне одному підходили, тому й закохалися одразу, весілля було скромне, плани величезні. Варя у всьому чоловіка підтримувала, була його опорою. Дітей вони дуже хотіли, але вирішили трохи почекати, поки Юрко не розкрутить свій бізнес.

Бізнес-то розкрутився і дуже добре, Варя навіть з роботи звільнилася і стала домогосподаркою в новому заміському будинку. А от дітей, коли вирішили, що час уже, не виходило.

Вони навіть святими місцями їздили, але все марно. Варя все продовжувала консультуватися зі спеціалістами, а Юрка перестав.

Він ударився у роботу, вечорами став часто затримуватись. Потім вона захопилася духовним розвитком.

Варя, коли була на езотеричному форумі, вичитала, що неподалік міста, приблизно за сто кілометрів, живе бабуся, яка допомагає бездітним парам і вмовила чоловіка звернутися до неї.

До речі, дивно, але він її туди повіз, знайшов час. Але старенька їм не допомогла. Вона тоді подивилася на них і сказала, що вам треба в собі розібратися, особливо чоловікові, потім і дитина буде. Ви обоє здорові.

Юрій тоді дуже розлютився і сказав, щоб вона припинила бігати по бабках, раз від самої користі ніякого. Варя знову попросила його почати проходити обстеження, але він лише махнув рукою. Вони перестали розмовляти на цю тему і начебто жили кожен своїм життям.

Марина прийшла відвідати подругу і не впізнала її, жінка сильно схудла, під очима були чорні кола, і вся вона була якась відчужена, байдужа. Потім вона все-таки розворушила подругу, і заплакана Варка все про їхні проблеми їй розповіла.

Марина зрозуміла, що сім’я потроху розвалюється, і це було прикро. Та Варя й сама сказала, що їхні стосунки змінилися – охолонули, до того ж вона погано почувалася, близькості не було, а Юра постійно то на роботі, то у відрядженні.

Минуло трохи більше місяця, коли в Марини пролунав дзвінок – Варя. Вона щось сипіла в трубку, Марина так і не розібрала, вона їй просто сказала:

– Варя, я зараз приїду.

Хвилин за двадцять вона вже заходила до них у будинок. Варя лежала на дивані у вітальні біла як крейда і важко дихала. Марина принесла з собою інгалятор, вона подумала, що Варя хворіє. Побризкала їй горло, наче трохи відпустило.

– А де Юрко?

– У відрядження позавчора поїхав.

Марина здивувалася, вона тільки вчора бачила його, він проїхав повз неї, коли Марина стояла на світлофорі. Але Варі вона зараз нічого не сказала про це, їй і так погано.

– Так, могла б і не питати. Він хоч колись буває вдома?

– Буває, звичайно.

– Давай викличемо невідкладну допомогу? Ти так важко дихаєш.

– Навіщо, що я їм скажу, що мене туга зсередини гризе, що не можу дихати, повітря не вистачає, як і радості в житті. Не хочу.

– Але ж щось треба робити чи ти задихнутися хочеш? Давай я тебе зводжу до Агнеси, дуже сильна жінка, нехай вона тебе подивиться, не відмовляйся, прошу тебе.

– Ну гаразд, поїхали.

Марина відразу зателефонувала, коротко окреслила ситуацію і запитала, чи можна їм приїхати? У трубці спочатку була тиша, потім жінка попросила:

– Нехай вона сама візьме телефон, мені щось треба зрозуміти.

Варя взяла трубку, притиснула до вуха і раптом почула:

– У синій книзі у нього на столі фотографія, привези мені.

Здивована Варя ледь пішла до кабінету чоловіка і на столі справді побачила книгу в синій обкладинці, а всередині її фотографія, списана якимись знаками. Вона здивувалася, навіщо йому було, щось малювати на ній. До кабінету зайшла Марина:

– Ну що знайшла.

Варя мовчки подала їй знімок, Марина, коли глянула на нього, то все одразу зрозуміла:

– Ось на кого б ніколи в житті не подумала, то на твого люблячого чоловіка.

– Що не подумала.

– Поїхали, Агнеса чекає.

Вона жила в центрі міста, жінки подзвонили у двері та були запущені до квартири молоденькою дівчиною.

— Агнеса чекає на вас, проходьте.

У кімнаті, на тлі сірих шпалер, у кріслі сиділа приємної зовнішності жінка, вона махнула їм на диван:

– Сідайте, але спочатку дайте мені фото, хоча дивлячись на вас, люба, на нього можна і не дивитися.

Проте взяла в руки двома пальцями і сказала:

– Ось, цап. Так, ти зі мною – покликала вона Варю – Ганно, напої Марину нашим трав’яним чаєм.

Через годину з іншої кімнати вийшла заплакана Варя, за нею Агнесса, вона сказала:

– Вчасно ви до мене прийшли, ще трохи і я не змогла б їй допомогти – забрали б. А йому віддасться, тричі віддасться. Іди дитино з Богом, все в тебе буде добре, через кілька років, може, трохи більше, буде у тебе прекрасна донечка. І не шкодуй його, він тобі найгірше зробив, позбутися вирішив потихеньку, щоб не ділитися нажитим. Все-все, йдіть.

Коли вони вийшли, Марина сказала:

– Агнеса сильна, вона ніколи не робить нічого, а ось знімати допомагає. Добра жінка і світла, я рада, що познайомилася з нею. Вар, вона що зробила?

У відповідь тиша, вона глянула на подругу, у неї була закушена губа, а по щоках текли рясні сльози. Вона тільки й змогла вимовити:

– Я ж так любила його, я душу йому всю віддавала, а він…

Марина обняла її, дала виплакатися, а потім сказала:

— Вар, я розумію, що важко, але плюнь і розітри, полюби себе тепер.

Десь за тиждень у Юрія на роботі сталася пожежа, і половина офісу згоріла разом із його кабінетом. Його правда на той момент на місці не було. Потім у нього почалися проблеми з бізнесом, а потім, коли він був із коханкою в сауні, його хтось закрив у парилці, випадково чи спеціально, невідомо, він звідти уже не вийшов та отримав те, що приготував для своєї дружини.

А Варя приблизно через рік зустріла чудового чоловіка, через кілька місяців вони одружилися, і Варя подарувала йому чудову дівчинку.