Вчора мені виповнилось 35, свій ювілей я зустріла сама в чужій країні. Але найбільше мене засмутила рідна мама.
Я поїхала з дому на заробітки три роки тому. Спершу жила в Польщі, а кілька тижнів тому переїхала до Фінляндії – тут мені запропонували місце на рибному заводі.
Робота важка, ще не звикла до графіку, стомлююсь неймовірно, але тішусь думкою, що зможу заробити куди більше грошей і мамі допомогти, і собі.
Моя мама живе сама у батьківській хаті в селі. Хата старенька, потребує ремонту, дах над головою є і на тому дякувати Богу. Але дуже хочу аби мама старість зустріла в комфорті.
Я всі ці роки щомісяця надсилала їй гроші – то на ліки, то на харчі, то на якісь дрібниці, але старалася якомога більше грошей відкласти.
Сама жила в гуртожитку, їла раз в день на роботі, за рахунок підприємства, речей нових собі майже не купувала і все робили для того, аби наблизити свою ціль.
На новому місці мені було не солодко, друзями не встигла обзавестися, в колектив тільки вливалася, та й часу на якісь звичайні походи на каву у мене просто не було. Так і склалось, що і Різдво, і День народження я “святкувала” на самоті.
Я відпочила ці два дня, виспалася, приймала вітання від друзів і намагалася створити собі хоч якийсь настрій. Але в цій історії мене вразила мама.
Я вже давно помітила, що спілкування у нас стало рідким явищем, вона часто не відповідала на мої дзвінки і не передзвонювала, говорила, що в селі інтернет слабкий і вона не має можливості зателефонувати…. і так більше року вже. Ну що ж, я не ображалася. Принаймні дуже старалася.
Ні на Святвечір, ні в день самого Різдва до мати я так і не додзвонилася, хоч і дуже хотіла почути її голос, привітати.
А в мій День народження від мами я отримала картинку у фейсбуці з привітаннями для любої донечки. Ні дзвінка, ні повідомлення, просто чергова картинка, яких я вчора отримала сотню від чужих мені людей.
Я зателефонувала мамі, але вона черговий раз не відповіла. Ну що ж …
А сьогодні подзвонила мені сама, мабуть, зв’язок нарешті покращав у селі – зраділа я.
Ні, виявилось усе простіше, мама подзвонила попросити грошей, щоб криницю у дворі почистити, бо вода зникла. Ні “як у тебе справи”, ні “як ти там живеш, чи все добре?” Сухе “перекажи грошей, бо з робітниками потрібно розрахуватись.”
І якось мені так гірко від цього всього, просто руки опускаються. Навіть думаю чи додому повертатися, чи що робити… Але ж з нинішньою ситуацією в країні, перспектив у мене геть немає, з роботою складно, а з хорошою тим паче. Як бути не знаю просто.
