Моя подруга Андріана, недавно знайшла нову роботу. Все було чудово, якби тільки не одно але. Там була одна лише особа жіночого роду. І звісно була надмірна до неї увага чоловіків, яка її дратувала. Адже Андріана була вже одружена та має хорошого чоловіка Любомира. Та декілька днів назад, Андріані пощастило і в колектив прийшла ще одна дівчина.
Вони подружилися, та домовились піти на каву. Швидко розвивалася дружба у Андріани з Веронікою. Жінка нічого не помічала в новій подрузі, а от Любомир помітив деяку нещирість дівчини. Він про це сказав Андріані, та та навіть не хотіла його слухати.
А сказала що вона більше розуміється в людях чим він і щоб він не хвилювався. Та відтоді, коли появилася Вероніка, то Андріана почала часто пропадати з подругою по різним закладам та кафешкам.
А Любомирові хотілося, знову була домашньою та пекла його улюблені пироги. Андріану наче підмінили, стала веселішою та енергійнішою, однак з збайдужіла до сімейного затишку та закинула свої обов’язки на кухні та прибирання по дому.
Спочатку чоловік не виказував свого великого незадоволення, сподівався що це ненадовго. Проте, ситуація тільки погіршувалася. Того як Андріана прийшла додому у четвертій годині ночі та ще й у веселому настрої, то Любомир не витримав і все дружині виговорив.
Та йому у відповідь відповіла, що вона жінка а не прибиральниця і не посудомийка. Чоловік намагався спокійно поговорити з дружиною. Донести до неї про те, як він її кохає як скучає, коли її часто немає вдома. Однак, все було марно, нічого не хотіла розуміти.
Конфлікт між подружжям не припинявся. А одного дня, Андріана сказала, що запросила в гості до них додому Вероніку. Любомир тільки був радий, адже він сам хотів побачити цю жінку із нею поговорити, щоб вона відстала від його дружини.
Та коли Вероніка прийшла і чоловік відчинив двері то остовпів. Перед ним стояла та сама Вероніка, яку він колись покохав з якою мав одружуватись. Та вона його зрадила за декілька днів до весілля. Не розумію що не вистачало Вероніці в ньому чому вона так вчинила.
Але пройшов час і він зустрів Андріану та її покохав, а про Вероніку і не згадував аж до сьогоднішнього дня.
Він не думав що він ще коли-небуть її побачить. А тут вона стоїть перед ним і говорить, що вона його так і не забула, і яких її зусиль прийшлося докласти, щоб його знайти та побачити.
Адже після того, Любомир переїхав до іншого міста. Вероніка ще сказала, щоб вона спеціально познайомилася з Андріаною, щоб дізнатися більше про чоловіка і намагатися їх розлучити. Любомир мовчки стояв та байдуже слухав Вероніку. Позаду стояла Андріана і теж все чула. На її очах почали з’являтися сльози.
Чоловік побачив що це підійшов до неї, обняв та промовив: ” Не плач кохана, я з тобою і ніколи тебе не покину”.
Потім повернувся до Вероніки та сказав: “А ти моєї Андріани навіть мізинця не варта. Ми ніколи не будемо більше разом, тож забудь сюди дорогу. Прощавай! “.
Автор: Галина Червона, передрук заборонений.
