Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни

Вербна неділя (останній день Вербного тиждня) – це православне свято, яке передує Страсний тиждень, після чого вже наступної неділі настає Великдень. Крім цього Вербна неділя позначає наступ 6-го тижня Великого посту – найсуворішого і довгого посту в році.

З давніх давен у Закарпатті цей день чекали з особливим нетерпінням. Народ сходився до церкви, священик освячував вербу. За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні і Закарпатті пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками.

Першими в церкві намагалися вхопити вербові гілки діти і молодь, адже кому дістанеться найбільше, той буде найщасливішим. Потім хлопці і дівчата ходили по вулиці з гілками верби і ударяли один одного, примовляючи: “Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Великдень”.

Крім того, кожен йшов з мицкою на цвинтар і ставив померлим родичам на гробі біля хреста кілька гілочок. Повертаючись з відправи, втикали гілки в грядки на городі. Освячену вербу клали також в хліві та стайні, за образ у хаті. Вважалося, що мицка має магічну силу і захищає хату, хлів, двір від грому й пожежі.

Читайте також: 1квітня- Вербна неділя. Відпочивайте, не говоріть поганих слів і не думайте дурного

​​Чудодійні властивості верби за народними повірями:

Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;

Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;

Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;

Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;

З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись;

Обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;

Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;

Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;

Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;

Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски Після святкування Цвітної неділі з її розвагами та обрядами, що мали принести людям здоров’я й достаток, наставав Страсний тиждень.

Верба оспівана і в народних піснях. Вербу з давніх-давен шанував наш народ – вона найперша сповіщає прихід весни.

Уже під час перших весняних хороводів дівчат співалась пісня “Вербовая дощечка”, в якій простежується своєрідний місток від наявного земного світу до небесного через вербу. Дівчата вірили, що через цю “дощечку” прийде також милий і буде у них щастя та любов. Також через цю дощечку-кладку, дівчина переходить із дівоцтва у сімейне життя. Можна вважати, що дощечку-кладку втілено давнє значення неба, по якому ходить життєдайне сонце.
Верба виступала символом предковічного світового дерева – дерева життя; також була символом заміжньої жінки, жінки-матері. У піснях, звертаючись до верби як до матері, просить поради та розради і дівчина, і жінка.

Верба в українців була улюбленим деревом з давніх часів (хоча за християнською версією на вербі повісився учень Христа Юда, який зрадив свого вчителя. Відповідно у правовірних християн ставлення до верби двояке: позитивне і негативне).