Вероніка як жди бігла через підземний гараж великого супермаркету, який з’єднував дві вулиці і робив її дорогу додому набагато коротшою.
Незабаром повинен був розпочатися її улюблений серіал, який вона нізащо не хотіла пропустити край ока вихопив чоловічу постать що тулилася до стіни на дерев’яних піддонах застелених картонними коробками скоцюрблений чоловік трусився
від холоду.
До Вероніки донісся його кашель і запах оковитої, жінка подумала:
Навіщо їхати щоб на чужині вживати оковиту і погубити здоров’я, удома там таких вистачає.
Але ж ні, їдуть до Італії і тут соромляться, очі б мої вас не виділи.
Жінка вже не раз бачила тих двох поляків, а нещодавно ще й українець до них прибився.
Чоловіки поводилися спокійно, ні до кого не чіпалися.
Вероніка вже звикла до їхньої присутності тому не боялася вона продовжила свій шлях все ще лаючись пригадала і свій неприємний досвід з таким як цей їй вистачило.
Чоловікового брата який ніколи не просихав від оковитої а її Назара давно немає, він не вживав, не палив, був фізично здоровий але не вижив потрапивши в пригоду автомобільну
Вероніка витерла сльозу що скотилася при згадці про свого чоловіка. Вони прожили душа в душу сім років. Бог дітей їм не дав, шкода.
Вероніка гидливо глянула в той бік де скуцьорбився в незручній позі чоловік.
Паркувальна стоянка була майже порожня, нікому не було діла до лежачого.
Вероніка розкрила парасольку яку поривчастий вітер одразу вивернув в інший бік.
Оце погода сьогодні, який вітрюга зіщулилась жінка а той там замерзне від холоду до ранку- подумала жінка.
Вона поволі підійшла до чоловіка: ” Ей ти як тебе там. ти ще живий ” – запитала вона українською, нерухома людина на картонному листі не відзивалася.
” Ти мене чуєш замерзнеш ти тут, іди десь в тепле місце, Чуєш маєш де піти?”
Чоловік зарухався: ” Тобі що немає чого робити Іди де йшла”.
“Чого тобі, замерзнеш тут” – промовила Вероніка.
” Тобі що до того замерзну, тобі яке діло” – ледве витиснув з себе чоловік.
Вероніка здивовано подивилася на нього. Він не був п’яний не було чути смороду оковитої, його безпомічність була очевидна. Він дивився на неї тверезими очима і мова не плуталася.
” Ми ж з тобою земляки гріх не допомогти своїм у чужій країні” – сказала у відповідь жінка.
” Ти ще тут, не пішла ” – грубо прошепів чоловік .
Вероніка вже повернулася щоб піти геть але щось зупинило її не давало піти і залишити цього безхатька.
“Слухай, ходи зі мною, я тобі дам ліків, напою гарячим чаєм зігрієшся, трохи а потім підеш собі гаразд “- запропонувала йому жінка. Чоловік мовчав якийсь час а потім хрипло засміявся: ” А не боїшся що я якийсь злодій?”
” То ти таки підеш зі мною? А ні я викличу поліцію і швидку, вибирай” – Вероніка злилася на себе і на цього впертюха який
відмовлявся від її допомоги.
Чоловік звівся на ноги тремтячи всім тілом від холоду рушили до виходу він чвалав за нею ледве пересуваючи ноги.
“Навіщо тобі це?” – спитав нарешті чоловік.
” Сама не знаю, але давай воруши ногами, скоріше бо холодно іти недалеко”.
Вони нарешті зайшли до квартири. Вероніка забігла до кімнати скинула мокрий одяг, швиденько переодягнулася.
Вероніка відшукала старі спортивні штани та сорочку чоловіка та дала Юрію щоб він переодягнувся. Приготувала вечерю та дала ліки чоловікові.
Юрій проспав цілий вечір та аж до обіду наступного дня. Тим часом жінка пішла на роботу, там вона не стрималася і розповіла все своїй знайомій подрузі Тетяні.
” Шкода стало, лежав на піддонах у підземному гаражі і кашляв сильно в такий холод міг би не вижити, жива ж людина. Кота
шкода підбирають а тут людина як то пройти і не допомогти” – говорила Вероніка подрузі.
” Ти як в дитинстві додому все живе тягала, мама лаялася вічно тепер на чоловіків перейшла” – засміялася Тетяна.
Так малу-помалу Юрій приходив до тями, пішов на кухню, відчув як йому голодом звело живіт згадав що вже давно не їв домашньої їжі. Із задоволенням з’їв миску супу і котлету.
Вероніка бачила його сум’яття але не спішила лізти в душу. Вона розуміла що він відчуває.
” Юро маю для тебе роботу. Це поки що заміна але потім буде видно” – одного дня прийшла Вероніка додому і сказала з порогу.
” Та хто мене візьме, я не маю ні документів, ані вигляду нормального, кому таке треба?” – сумно сказав Юрій.
” Треба буде в посольство наше звернутися вони роблять паспорти, щось придумаємо” – заспокоїла його жінка.
” Неподалік звідси є невеликий стадіон приватний, там є спортивний зал, будеш прибирати на заміну беруть без документів там працює українець Кирило він тобі залишить навіть свою будку щоб спати, то невеличка кімната але все є для нормального життя” – додала жінка.
” І що візьмуть без документів” – перепитав Юрій.
” Правда, правда, я вже домовилася про все, але про оковиту маєш забути бо я за тебе заручилася не підведи”.
За кілька днів Юрій посвіжішав на обличчі від нормальної їжі, доброго відпочинку в свої 39 років він був гарним чоловіком, ще не зовсім втратила свою міць і привабливість.
Можна було тільки здогадуватися про пережите чоловіком що він почав передчасно старіти тепер він знову повертав втрачену людську подобу інколи йому хотілося випити чогось, але гнав геть нав’язливі думки.
Було соромно перед Веронікою, яка так хотіли йому допомогти. Згодом він переїхав жити в кімнатку при стадіоні яку йому залишив Кирило.
А Вероніка почала сумувала, їй не вистачало присутності Юрія якогось вечора він прийшов і запросив її на вечерю до ресторану вона охоче погодилася саме цього вечора група українців святкувала якусь особливу подію.
Після вечері чоловік сказав до жінки: “Я ніколи цього не забуду” – мовив Юрій.
” Я рада що все в минулому і що ти дуже змінився став впевнений в собі і такий мужній”- відповіла Вероніка.
Так перемовляючись вони дійшли до дому Вероніки, Юрій розповідав про свою роботу про документи зроблені але жодного слова про своє минуле ніби його й не було.
Вероніка не розпитувала, ще раніше спробувала щось вивідати але марно. Їй подобався Юрій і вона чекала з його сторони якогось інтересу але він поводився як друг і не переступав цю межу.
Одного дня Вероніка зустріла свою знайому Тетяну, яка завжди була “цікавою варварою”. Вона розповіла, що дізналася про Юрія.
Що він приїхав до дружини а вона вже має іншого і знати його не хотіла а він як дурень почав вживати оковиту.
Тут у Римі він з нею розлучується. Вона перша на розлучення подала вона не захотіла навіть зустрітися з ним.
І тут у Вероніки задзвонив і їй повідомили що Юрій вв’язався в бійку лежить побитий,а вони знайшли її номер, останній з набраних у його телефоні і поздзвонили.
Жінка не роздумуючи швидко відправилась по тому адресу, що їх сказали. Чоловік був радий бачити Вероніку, однак йому знову було незручно, що вона його бачить у такому стані.
Вероніка пішла до чоловіків що жили тут і спробувала розпитати їх про Юрія хто його так? Чоловіки сказали, що він зустрічався з колишньою дружиною щоб підписати папери про розлучення і почали сваритись. А її теперішній чоловік став на захист то вони зчепилися.
Колишня кричала і захищала італійця, викликала поліцію але вони Юру вже забрали до себе і що його тепер його шукає поліція.
Вероніка знову забрала Юрія до себе і він швидко одужував, ходив на роботу але на деякий час призупинив тренування спортом.
Якогось вечора заговорив про своє минуле сам без навідних запитань та без зайвих розпитувань почав свою розповідь було
видно що його давно боліло і хотів душу полегшити.
А може зрозумів що Вероніка – це не всі і бажає йому добра. Багато з того що розповів Юрій жінка вже знала але слухала уважно.
” За кілька днів має приїхати моя подруга з України Ми живемо тут разом ти знаєш” – сказала Вероніка
“Так я знаю” – відповів чоловік.
” І я вирішила їхати додому” – додала Вероніка.
” Зрозуміло” – спокійно хоча дещо сумно відповів Юрій.
Не таку відповідь Вероніці хотілося почути інше але Юрій їй подобався вона бачила що він у глибоких роздумах кидається то в одну то в іншу сторону відчувала що він не все їй розповів якісь сумніви його мучать.
І не дають розкритися вона встала і мовчки вийшла до кухні. Вероніка не втрималася і розплакалася Юрій обійняв її і пригорнув до себе.
“Не плач не можу коли жінки плачуть Не сумуй ти чудова знайдеш собі хорошого чоловіка і будеш щаслива” – гладив її по плечі Юрій.
” Ага, я вже зустріла…” – тихо пробурмотіла крізь сльози жінка.
Юрій на мить застиг а потім рвучко розвернув її до себе та сказав: ” Повтори ти хочеш сказати що я тобі потрібний? Ти що можеш полюбити такого як я?”
” Якого такого, ти що таке говориш” – підняла очі на нього Вероніка.
Вони стояли обнявшись і не хотіли відпускати один одного.
” Вероніко а ти що справді зможеш дати мені шанс Боже я вже не сподівався що хтось захоче зв’язатися зі мною” – ще раз перепитав чоловік.
” А хто таке сказав, ти маєш довести що вартуєш моїх почуттів” – жартома сказала Вероніка.
” А що для цього треба робити. Я готовий” – серйозно відповів Юрій.
” Спочатку повечеряємо а потім я придумаю які випробування” – запропонувала Вероніка.
Наступного дня Юрій зайнявся пошуком житла для них обох він не хотів розлучатися зі своєю коханою знайшовши своє щастя він змінився.
Це був веселий і щасливий чоловік який притягував погляди жінок але нікого не бачив бо в його серці назавжди поселилася Вероніка.
Валентина Терпляча
