Віка була не з тих жінок, які будуть сидіти і чекати коли хлопець сам запропонує стосунки. Вона також не вірила що треба сидіти та чекати принца. Свого, вона сама собі знайшла фактично одружила на собі. Але дівчина не знала, що їй далі доля приготувала неочікуваний сюрприз.
Коли Віка побачила Артура то одразу закохалася з першого погляду. Він був хлопцем видним, дівчата одна наперед другої за ним бігали.
Але вся справа була в тому, що вони тільки довгими віями та червоними губами посміхалися і чекали коли Артур зачарований ними сам паде їм до ніг.
А Віка не чекала, вона перша почала до нього говорити та запрошувати на побачення. Тоді дівчині здавалося, що Артур теж її покохав.
Але коли він дізнався що дівчина знаходиться при надії, то метушитися та та просив Віку щоб вона вирішила це питання. Аж тоді дівчині вперше закралася така думка що хлопець її не любить.
Однак Віка не збиралася здаватись, вона точно вирішила що коли Артур не прийме рішення правильно сам то вона піде до його батьків.
Вона про це прямо сказала хлопцеві. Артур так злякався, адже в нього батьки були зразковими, вони б точно такої ситуації не зрозуміли.
Тоді дівчина спитала його, для чого він з неї зустрічався та проводжав додому, якщо не любив? Артур відповів, що вона йому подобається але він ще не хоче одружуватись.
Віка на це йому сказала, що майже всі не хочуть але ситуація така, що треба. Дівчина пообіцяла хлопцеві, що він не пошкодує про те, що вона буде його дружиною.
Насправді ці слова мав сказати саме він її. Але дівчині було байдуже на це, вона все ж домоглася своєї мрії.
Весілля пройшло не весело. Наречений цирк показав уже після першого танцю. Наречена незнала чи тікати чи вдати що не бачить цього неподобства.
Артур насправді виявився працьовитим хлопцем, почав заробляти тому вони невдовзі переїхали у орендовану двокімнатну квартиру.
Так невдовзі на світ появилася їхня донечка, сама Віка літала від щастя, робила все що має робити добре дружина.
Але через рік, Віка дізналася про розлучницю їхніх стосунків. Яка власне і прийшла на весілля. Вона там робила все, щоб наречений звернув увагу на неї. Саме там і наречена підловила їх.
Вона сміливо пішла до неї і сказала їй прямо що, якщо ще раз дізнається, то вона за себе не ручається. Артур знав що дружина говорила з його любкою але нічого не сказав їй.
Так ця ситуація пройшла і час пройшов. Минали роки, Артур пішов на другу роботу, вони почали зводити свій власний будинок.
Віка теж працювала і паралельно виховувала дітей. Здавалося тоді їхньому щастю нічого б не мало завадити.
Однак нещастя все-таки постукало в їхні двері.
Як раділа що чоловік пішов з цієї роботи, де була та інша жінка, але вона навіть не могла подумати, що друга робота Артура зробить його не ходячим.
Одного дня там трапився нещасний випадок. Із цього моменту все стало бути на плечах жінки. Тепер вона їздить на роботу за кордон та утримує їхню сім’ю.
Добре що донька вдало вийшла заміж, тож вони з чоловіком часто приїжджають та допомагають. Дивно, але Віка не жаліється, вона впевнена що з усім справиться.
Жінка тільки одне хоче донести всім чоловікам. Що перш ніж почати шукати собі інших на стороні, та заводити стосунки, то чоловікам потрібно добре подумати, чи впевнені вони у тих своїх коханках.
Адже у житті може все так обернутися і поряд уже нікого не буде. Артур теж не думав і навіть не задумувався.
Його нова кохана не прийшла до нього і не забрала до себе додому.
А от Віка не прогнала чоловіка, а живе і доглядає за ним.
Звісно не тому що ще любить, а тому що обіцяла: ” І в горі і в радості”.
Віра Калабанько
