Відкрив двері своїм ключем і прямо з порогу радісно закричав: – Тоню, привітай мене! Моє відрядження скасували! Я нікуди не їду! Але йому відповіла тиша. На балконних дверях на склі Микола побачив приклеєний величезний аркуш паперу, де було написано: «Тепер ти будеш жити спокійно. Я поїхала до мами назавжди»

Микола прийшов з роботи страенно схвильованим. Тоня відразу помітила стан чоловіка і запитала:

– Що з тобою, любий? Тебе звільнили?

– Гірше … – відповів Коля, і подивився на дружину так, ніби хотів її поглядом просвітити як рентгеном.

– Чому ти так дивно на мене дивишся? – злякалася дружина. – І що значить це твоє «гірше»? Тебе звільнили без виплат?

– Мене посилають у відрядження! – трагічним голосом сказав Микола. – Після завтра я їду в інше місто. Розумієш, що це означає?

– Тебе посилають надовго?

– На цілий тиждень!

– Всього?

– Тоня, мене сім днів не буде вдома! Тебе це не лякає?

– І що тут такого? – Тоня посміхнулася. – Багато людей постійно катаються у відрядження.

– А чого це ти посміхаєшся? – запитав з підозрою Микола.

– Просто, посміхаюся, і все. Радію, що тебе не звільнили.

– А мені здається, що ти іншому радієш. Радієш, що нарешті-то залишишся вдома без мене.

– Чому я повинна радіти?

– А тому! – Микола погрозив дружині пальцем. – Думаєш, я не знаю анекдотів на цю тему. Дуже навіть знаю. Я багато таких анекдотів знаю! Розумієш про що я?

– Ах, ти он чого боїшся? – Тоня весело розсміялася. – Які дурниці у тебе в голові.

– Це ти зараз так кажеш, – загарчав Микола. – А потім, коли я тебе спіймаю з іншим в ліжку …

Микола підійшов до шафи, дістав з нього ключі від збройового сейфа, відкрив цей сейф, взяв в руки мисливський карабін, покрутив його, потім поставив рушницю на місце і знову закрив залізні дверцята сейфу на замок.

Потім він поклав ключі від сейфа в кишеню свого піджака і з загрозою сказав:

– Значить так … Ці ключі я візьму з собою. Щоб, якщо що, відразу до сейфу і … Вас обох …

– Кого нас?

– Звідки я знаю, хто до тебе приходити буде?

– Не базікай всілякі дурниці! – ображено вигукнула Тоня. – Ти, прямо як дрібненький, якийсь … Послали його перший раз у відрядження, а він весь трясеться …

– А ось ми подивимось на тебе, коли я повернуся …

Микола раптом підійшов до балконних дверей, і, не дивлячись на те, що на вулиці був мороз, став їх відкривати.

– Ти що робиш? – занепокоїлася дружина.

– Хочу заздалегідь перевірити можливі шляхи відступу твого коханця …

– Слухай, милий мій, ти у мене договоришся! – Тоня суворо подивилася на чоловіка. – Я на тебе так ображуся, що …

– Що? – Микола вийшов на балкон і подивився вниз. – Точно мені зрадиш, так? Я знаю, вам жінкам тільки дай привід. Так … Внизу снігу немає … Молодці двірники, добре працюють.

– А якби сніг був би, що було б тоді? – з усмішкою запитала дружина. Вона теж вийшла на балкон і подивилася вниз.

– Ясна річ – що. Він вниз би стрибнув.

– З п’ятого поверху?

– А куди йому подітися?

– Кому – йому? Думай, що говориш! Чи ти мені зовсім не довіряєш?

– Та ну тебе … Як там в народі кажуть? “Довіряй але перевіряй?” Ось я і перевіряю. – Микола став дивитися по боках. – Люди он з дев’ятого поверху в замети падають, і навіть ноги не ламають. А тут всього п’ятий. Якщо сніг м’який – він і не відчує …

– А чого ти по бокам дивишся?

– Дивлюся, чи можливо з нашого балкона на сусідній без сторонньої допомоги перелізти?

– Ну і що? Можливо?

– Навряд чи … – відповів задоволений Микола. – Всі балкони тепер засклені. І це правильно. А то ж раніше-то з балкона на балкон можна було запросто перестрибнути.

– А ти звідки знаєш? – зі злістю запитала Тоня. – Може ти сам по балконах лазиш?

– Ти мене не підколюй, – зреагував Микола на сарказм дружини. – Все, пішли звідси.

– Шафи перевіряти? – запитала Тоня.

– Правильно, – зрадів Микола. – Добре що підказала. Потрібно подивитися, скільки чоловіків може поміститися в наших шафах.

Закривши балкон, він і насправді – під глузливий погляд Тоні – став нишпорити по шафах, перевіряючи, чи може в них поміститися доросла людина.

– Так … – захитав він головою через якийсь час. – шаф-то ми з тобою накупатися … Хоч замки на кожну вішай. Ну, нічого, якщо що, я тепер знаю, де шукати … Ну, що, будемо вечеряти?

Вечеряли вони мовчки. На всі спроби чоловіка поговорити Тоня відповідала впертим мовчанням. І спати вони лягали так само в повній тиші.

На наступний ранок мовчазний «страйк» дружини продовжився. І коли Микола йшов на роботу, вона навіть не сказала чоловікові звичне «поки».

А повернувся він зі служби, як не дивно, у веселому настрої. Відкривши двері своїм ключем, він прямо з порогу радісно закричав:

– Тоню, привітай мене! Моє відрядження скасували! Я нікуди не їду!

Але йому відповіла тиша.

На балконних дверях на склі Микола побачив приклеєний величезний аркуш паперу, де було написано: «Тепер ти будеш жити спокійно. Я поїхала до мами назавжди».