Із чоловіком живемо 10 років. За ці роки стільки всього накопичилося і з кожним днем образа росте, як снігова куля.
По-перше, чоловік жадібний. На самому початку стосунків і перші кілька років грошей на мене він не шкодував. І в перший рік-півтора після появи сина все було добре у фінансовому плані. Потім його бізнес занепав, і він його закрив.
Рік шукав роботу, жили на нагромадження. Спочатку я працювала до і з трьох місяців дитини (з дому), дохід маленький, але був. У той період ми зменшилися, купували тільки найнеобхідніше. Але як не прикро, у всіх бувають труднощі з фінансами.
Потім він знайшов високооплачувану роботу і за кілька місяців його як підмінили. На той час і моя маленька справа згорнулася. Але на сімейній раді вирішили, що я не працюю і беру на себе дім та дитину.
Але тут почалося різке урізання нас із дитиною у фінансах. Навіть на побутові потреби. Ну, не прогодуєшся на 15 тисяч на місяць на трьох і собаку, включаючи і побутову хімію . Причому навіть ці гроші доводилося випрошувати, пояснювати, принижуючись, куди я за 2 тижні витратила 5 тисяч! Про одяг та інші потреби взагалі мовчу.
Набридло, вийшла на роботу. Робота фізично важка, цілодобово на роботі, дитина у діда днями. Три роки так відпрацювала. Запустила, пішов у школу погано підготовленим. Досі пожинаю плоди. Чоловік сердився, вважав, що я ночами там з ним зраджую.
Втомилася, звільнилася. Подумала, що треба взятися за сина, а працюючи це не вийде, ще й школа в іншому районі (за пропискою).
Заробляє чоловік добре, 25–30 тисяч. Це набагато вище за середній для нашого регіону. Їздить новою машиною за 3 мільйони, прямо з салону. Мені купив минулого року іномарку за 200 тисяч, якій 21 рік.
Та й купив тільки через те, що його друзі вже засміювали, що, мовляв, він дорогою машиною їздить, а дружина старою, дірявою, іржавою, малолітражкою.
Так досі мені вимовляє, що це його машина, тому що це він мені її купив (50 тисяч із них мої зі старої проданої машини, яку 7 років тому купувала власним коштом). Орендував мені гараж поруч із своїм. Та й узагалі все стало його та моє.
Якось взяла його велосипед, на якому за 8 років він їздив 1 раз, щоб з подругою покататися, то ввечері на мене чекав негарний скандал, чому я взяла його річ. Нещодавно треба було зуб лікувати складний (прості можу та безкоштовно полікувати сходити), сказала йому, що потрібно 10 тисяч на лікування, відповів, грошей немає.
За кілька днів їздили одяг йому купувати, витратив 10 тисяч. На себе. На пропозицію продавця підібрати щось і мені сказав: «сьогодні мій день».
На свою дочку теж нічого не шкодує. Одяг, гаджети, розваги. Це все, крім чималих аліментів.
Відпочивати нікуди не їздимо. За ці роки минулого року вперше з дитиною удвох злітали на Чорне море (нишком узяла у нього з накопичень). Причому накопичень у нього ще на 2 його машини вистачить.
Взагалі не розумію, що з ним трапилося щодо грошей. Так, я за фактом сиджу зараз на шиї, не працюю. Але я повністю взяла на себе побут та дитину. Навіть 13-річна його дочка від першого шлюбу часто на мені. Звози туди, сюди, навчання допоможи та інше. Вдома він нічого не робить. Від слова зовсім. Прибирання, прання, приготування, прасування, собака, секції дитини.
Навіть чоловіча робота, як прибити, просвердлити, кран полагодити, погріб овочами завантажити — все на мені. Дякую тату, навчив усьому свого часу. На мені так само будинок з городом, що дістався від моєї бабусі.
Пишу і сама не розумію, як я з ним живу. Хочу розлучитися. Рік уже, якщо не більше. Немає сил. Лякає невизначеність. Заробити я багато не зможу, немає освіти, покинула, відучившись 2 курси, тепер шкодую. Вчитися зараз піти фінансово не потягну.
Син навчається в іншому районі, і його возити треба.
Кажу, а як же дочка? Адже вона тоді теж копійки отримуватиме. Каже, дочки я без аліментів допоможу.
І ось щодня думки табунами в голові, як вчинити.
Автор: Оксана
